Читать «Марсiанськi "зайцi" (на украинском языке)» онлайн - страница 8

- А що ж! - погодився Василь. - Може й серед пустоти! До речi, великий Цiолковський гаряче вiрив, що життя розквiтне скрiзь, де є матерiя i рух. А на Мiсяцi чи на iнших планетах є речовина, є промiння Сонця, значить, є i рух, розвиток. Цей розвиток обов'язково приведе до ускладнень, до створення якогось виду життя!..

Дiти слухали палку дискусiю, їх оченята аж блищали вiд захоплення, хоч вони дечого й не розумiли. Юрiй Сергiйович схилився до них, запитав:

- Ну як?

- Цiлий мiсяць би слухав, - видихнув Андрiйко.

- А хто вам бiльше подобається? Той, хто заперечує життя, чи Василь? хитро запитав учений.

- Василь, - дружно вiдповiли дiти.

Юрiй Сергiйович нiчого не вiдповiв, лише його очi якось потеплiли, спалахнули вологим блиском.

Дискусiя тривала ще дуже довго. Виступали вченi, iнженери, спецiалiсти по ракетах. Багато з них не вiрили у зустрiч iз розумними iстотами на планетi Марс, вони вишукували будь-який привiд чи факт, щоб посiяти сумнiв у такiй зустрiчi, але прихильники Василя були гарячi, нестримнi, впевненi у своєму переконаннi, i їхня думка панувала в атмосферi суперечки.

О десятiй годинi Юрiй Сергiйович провiв друзiв до ворiт космодрому, тепло попрощався.

Дiти йшли лiсом, помiж березами, мовчки - занадто багато вражень ринуло сьогоднi в їх свiдомiсть. Вже бiля околицi села Андрiйко зупинився, сказав:

- Борю, Надiйко... у мене є план...

- Який план? - озвалася Надiйка.

- Страшний. Тiльки ви нiкому нiчичирк. Завтра збираймося туди, до березового лiсу, i все обсудимо...

Змова

Вихор на головi Андрiйка переможно стримiв угору, синi очi схвильовано поблискували. Надiйка i Боря наперед приготувалися почути щось незвичайне... Так воно i сталося.

Вони отетерiло слухали свого вожака, який ледве чутно шепотiв:

- Самi чули - готується полiт на Марс...

- Чули...

- Вперше в iсторiї... справжня ракета!

- Ну то й що? - не второпав Боря.

- От i дурний. Невже не додумав? У всiх книжках написано, що з дорослими летять дiти, пробравшись, "зайцем" у ракету. А потiм стають у пригодi...

- Ой, а це ти здорово придумав! - вигукнула Надiйка. Од хвилювання в неї аж ластовиння виступило на носi. Андрiйко цикнув на неї.

- Тихо! А то хтось почує!

- Я не розумiю, - озвався Боря.

- Потiм зрозумiєш. Слухай, що кажу. Значить, так... Ракета летить завтра вночi. Нам треба пробратися в неї, щоб нiхто не помiтив.

- Еге, - злякано озвався Боря. - Перша ракета полетить без людей. На нiй будуть лише автомати...

- То це й краще! - зверхньо вiдповiв Андрiйко. - Будем повними господарями.

- А їсти що будемо? З голоду попухнем! Адже там, крiм залiзяччя, нiчого не буде!

- Сам ти залiзяччя! - розсердився вожак. - Жеретiя! Для науки можна й поголодувати. А, крiм того, ми захопимо з собою харчiв...

- Де?

- Як де? Вдома!

- Це буде... нiбито... крадiжка...

- Ех, ти! Просто секретна операцiя. Я вiзьму хлiбину, огiркiв, копчене стегно... Мати потiм зрозумiє.

- I я дещо вiзьму, - пообiцяла Надiйка.

- Ну, от i добре.

- А як же школа? - непевно промовив Боря. - Ми можемо запiзнитися до початку навчання...