Читать «Повiя» онлайн - страница 17

I Прiська, пообiдавши, подибала до Грицька. Грицько саме обiдав. Його очi якось тривожно бiгали з одного боку на другий; лице хмуре, чуб стовбуром - ознака, що Грицько уже хлебеснув.

- Швидко прийшла! - глухо промовив вiн, узрiвши Прiську перед собою.

- Бо за своїм, - одрiзала та.

- Пiдожди ж, поки пообiдаю, - не то гiрко смiючись, не то грiзно сварячись, промовив Грицько.

Прiська присiла на кiнець полу, дожидає… У хатi тихо; чути, як ложка скромаде об миску, як човгає Хiвря вiд столу до печi, як сопе Грицько. Нiхто словом не обiзветься, нiхто його не пророне, мов понiмiли усi. I збоку дивлячись - видно, як та нiмота кожного гнiтить, там, усерединi, тлiє… Здається, одно слово - i, як вiтер, зразу вирве те полум'я наверх, запалає буря…

Прiська, похнюпившись, сидить, слухає тiї гiркої нiмоти; гляне на Хiврю, як та грає зеленими очима, на Грицька, що спiдлоба, мов лобуряка, свiтить своїми - i знову похилиться…

Ось i обiд скiнчився. Грицько устав, перехрестився, набиває люльку.

- Пiдожди, поки покурю, - уїдливо смiється Грицько, виходячи з хати. У Прiськи аж у душi заколотилося… Сидить, мовчить, дожидає. Нешвидко вернувся Грицько, а все-таки вернувся.

- А ти й досi дожидаєш? Пiдожди ж ще, поки висплюся, - каже Грицько, усмiхаючись.

Прiська не видержала… Мов її хто стебнув батогом з усiї сили - вона трiпнулася: сльози градом полилися з очей.

- Грицьку! Бога ти побiйся! - крiзь сльози почала вона. - Ще трохи знущався ти з нас за життя покiйного? Ще мало поповиварював води, як жили у тебе? I ще з удови нещасної, з сироти безталанної кепкуєш, глузуєш!.. Бог усе бачить, Грицьку. Не тобi вiддячить, то твоїм дiтям!

Наче ясне небо покрилося темними хмарами, потемнiло Грицькове лице; очi загорiлися-запалали.

- Ти ще клясти прийшла! - скрикнув вiн.

- Бог з тобою, Грицьку! Не клясти я тебе прийшла, я за своїм прийшла. Зглянься ти на бога… Празник святий iде… Ти ж будеш i їсти, i пити, а тут за душею шеляга немає.

- Грошей, - кажеш, - немає, - обiзвалася Хiвря, постукуючи горшками, - а святки справляти хочеш!

- Хiба як ми бiднi, то нам i їсти не треба, Хiвре? - одказала Прiська.

- А я, знаєш, що скажу тобi на це, Прiсько?.. Як злиднi, та ще й з перпем!.. Коли б ви не проїдали та не пропивали з своїм покiйним, то й у вас би грошi були.

- Добре таке говорити, у кого вони є. А коли - i того треба, i другого недостае… i подушне заплати, i викупне дай… А нашi заробiтки якi? Вiн же один тiльки й робiтник був.