Читать «Черево Парижа» онлайн - страница 202

— Та я ж, тіточко, здається, завжди до вас ставилась, як до родички,— ніяково посміхаючись, відповіла Сар’єтта.

— Ну, то ходім до нього зараз же. Нічого гаятись, бо поліція може накласти лапу на його шафи.

Мадмуазель Саже, яка з блискучими очима слухала їхню розмову, побігла за ними слідом на своїх коротеньких ніжках. Тепер їй уже не цікаво було чекати Флорана. Від вулиці Рамбюто аж до вулиці Косонрі вона була дуже тихенька, запобігала ласки, пропонуючи свої послуги переговорити насамперед з воротаркою, мадам Леонс.

— Побачимо, побачимо,— уривчасто відповідала їй торговка маслом.

Але й справді їм довелося вести переговори. Мадам Леонс не згоджувалася пускати цих дам у квартиру свого жильця. Вона була дуже сувора, її шокірувала недбало пов’язана косинка Сар’єтти. Проте, коли мадмуазель Саже прошепотіла їй кілька слів і показала ключ, вона згодилася. Нагорі мадам Леонс відступала кімнату за кімнатою не відразу; вона впадала у відчай, серце її закипало кров’ю, наче сама мусила показувати грабіжникам те місце, де були сховані її гроші.

— Йдіть забирайте все,— нарешті скрикнула вона, впавши в крісло.

Сар’єтта вже пробувала відмикати шафи ключем. Мадам Лекер підозріливо поглядала на небогу, не відходила од неї ні на крок і так насідала на неї, аж та нарешті сказала:

— Та ви ж, тіточко, заважаєте мені. Посуньтеся трошки, щоб я могла вільніше орудувати руками.

Нарешті одна шафа, що стояла проти вікна, між каміном і ліжком, була відчинена. У чотирьох жіної вирвалося зітхання. На середній поличці лежало близько десяти тисяч франків золотом, які були методично розставлені маленькими стовпчиками. Гавар, обачно помістивши усі свої гроші до одного нотаріуса, цю суму зберігав про всяк випадок, на той час, коли «почнеться заваруха». Він урочисто говорив, що тримає напоготові свою пожертву для справ революції. Гавар спродав деякі цінні папери і щовечора втішався, поглядаючи на свої десять тисяч франків. Він милувався ними, йому здавалося, що вони виглядають якось задерикувато, мов справжні бунтівники. Вночі йому снилося, що в шафі точиться бій; він чув там рушничні постріли, гуркіт каміння, виритого з бруку, гомін, вигуки тріумфу,— це його гроші вступали в опозицію.

Сар’єтта простягла до них руки з радісним криком.

— Геть руки, мала! — хрипким голосом промовила мадам Лекер.

Вона здавалася ще жовтішою у відблиску золота; лице її було в плямах від розлитої жовчі, очі запалені від хвороби печінки, що непомітно підточувала її. За її спиною мадмуазель Саже піднімалася навшпиньки, не тямлячись від захвату, зазираючи у глиб шафи. Мадам Леонс, у свою чергу, підвелася, бурмочучи щось під ніс.

— Дядечко звелів мені усе взяти,— просто заявила Сар’єтта.

— А я, що стільки догоджала цьому чоловікові, значить, нічого не одержу! — скрикнула воротарка.

Мадам Лекер перехопило подих; вона відіпхнула їх обох і руками вчепилася за шафу, приказуючи:

— Це моє добро, я найближча рідня його, а ви обидві злодійки, чуєте?.. Краще я все за вікно викидаю.

Настала мовчанка, під час якої всі чотири жінки підозріливо поглядали одна на одну. Фулярова хустинка Сар’єтти остаточно розв’язалась; видно було її груди, чарівні, повні життя; уста її стали вогкі, ніздрі порожевіли. Мадам Лекер ще більше насупилася, глянувши на небогу, таку гарну, збуджену бажанням.