Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 93

Олександр Тесленко

— Що це з нього сиплеться? — поцікавився Джюр.

— Попіл: рештки неорганічних сполук, зайва клітковина і все те, що не може бути використане при побудові живої тканини. По-нашому — шлак.

Худорлявий взяв блискучий мачете, який лежав на ящику з дертю, і, розмахнувшись, рубонув тіло гриба — раз, другий, ніби кавун краяв. Вирізав скибку кілограмів на двадцять і, загорнувши її в целофан, виніс у коридор.

Очі Джюра сповнилися жахом, побачивши метрову рану. То була справжня рана, з якої сочилася сукровиця і збігали тонкі цівки крові. Проте рана зменшувалася на очах. По кількох хвилинах вона і зовсім зникла; на шкірі якийсь час зберігався рубець, а потім і він розсмоктався. Після «операції» гриб зменшився в об’ємі.

— Регенерація, — пояснив чоловік у сірому. — Цей ген завдав нам найбільшого клопоту. Виростити потвору, — він кивнув на гриб, — було простіше, ніж надати їй властивостей швидко регенеруватись. Але стараннями Сема — а він на тонкощах генної інженерії куди більший спец, ніж на кулінарії, — пощастило внести зміни в ті ділянки молекул, м’язів і шкіри, які відповідають за регенерацію тканини.

Тлусте обличчя Перери раптом почало наливатися кров’ю.

— Послухайте! Виходить, ви нагодували мене м’ясом отого монстра!? — в голосі велетня забриніла погроза.

— Не нагодували, Джюре, — незворушно відповів чоловік у сірому, — а пригостили. М’ясо Діка за своїми смаковими якостями і поживністю перевершує найкращі сорти свинини, яловичини та й узагалі м’ясо будь-якої свійської чи дикої тварини. Ходімо, покажу висновки провідних фахівців, до яких ми зверталися по експертизу.

Сусідню із «сажем» кімнату було заставлено найновішим біохімічним обладнанням; кругом виблискувало скло, хром, емаль. Чоловік у халаті витяг із шухляди столу товсту теку, клацнув защіпками й поклав перед Джюром купу грамот, актів експертиз, висновків. На деяких із них стояли герби наймогутніших м’ясних синдикатів.

— Тут грамоти на м’ясо свині нової породи, — не розуміючи, зауважив Джюр.

— А ви б хотіли, щоб, надсилаючи на експертизу м’ясо нашого Діка, ми приклали ще й біотехнічну документацію? — глузливо мовив чоловік.

— То що передати Мартелю Таппінгеру? — запитав Перера, коли вони знову вийшли в коридор.

Худорлявий підійшов до морозильної установки, що стояла навпроти дверей у «саж», і витяг звідти загорнутий у целофан здоровенний шмат мерзлого м’яса.

— Оцей гостинець, — відказав він і додав: — Техніко-біологічну документацію ми передамо президентові компанії в обмін на документ, у якому значитиметься, що нам із Семом, а не йому, належить ця вілла і дві тисячі п’ятсот акрів землі.

— Жартуєте!? — лупаті очі Перери раптом неприязно спалахнули.

— Анітрохи, Джюре. Чи знаєте ви. що собівартість кілограма цього, поки що експериментального м’яса в сотню разів нижча за собівартість найдешевшої свинини? А уявіть господарство, в якому буде мільйон Діків, і прибутки від нього. Дещиці їх вистачить, щоб відлити нам із Семом золоті пам’ятники. А я не сказав іще про морально-етичний бік питання. В усьому світі щодень везуть на вбивство мільйони голів безвинних, лагідних і відданих людині тварин. Убивають, щоб їхнім м’ясом напхати животи двоногим, більшість із яких тільки й відрізняється од бідолашних жертв тим, що має злість, пиху і зажерливість. Ми врятуємо людство від цього гріха. У істоти, яку ми виростили, майже немає нервової системи, я вже не кажу про притаманний тваринам глузд. У Діка нема голови. Це скоріше «біологічна установка» для продукування натурального м’яса, смакові якості якого у вас, Джюре, здається, не викликають сумніву. — Чоловік з усміхом глипнув на товстий живіт Перери.