Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 78

Я корчусь від болю, б’ю руками об виступи стін, силкуючись повернути їм чутливість, чухаюся спиною і боками об каміння, намагаючись здерти шкіру, що свербить.

Роздвоююсь. Частина ще залишається в попередній іпостасі, решта наливається нерухомим камінним тягарем.

Напади болю висотують з мене останні сили. Прагну смерті, як полегкості. Але цього разу перехід відбувається без неї і в сто разів болючіше. Свідомість запаморочується, згасає, та настають хвилини прояснення — і нова думка, заволодівши мною, проростає в моєму мозку.

Далі замикаю і розмикаю контакти й бачу, як попереду, в глибині коридора, повільно виникає світлове вікно. Рвуся до нього, падаю, повзу з останніх сил, підводжуся й ступаю кілька кроків.

Тіло стрясає новий нечуваний напад — можливо, це кульмінація, перехід в інший вимір. Більше схоже на екран, світлове вікно мерехтить, по його поверхні пробігають брижі. Воно стає прозорим усередині, й крізь нього я бачу неймовірно велике обличчя із здивованими очима…

II

Письменник терміново викликав аварійну. Коли бригада прибула, він показав на перфострічку:

— Дивіться, що видає машина.

На контрольному екрані обчислювальної машини спалахують дивні зубчики й кола, утворюються і нараз розпадаються химерні геометричні фігури.

— Сьомий блок пустий, я попереджав, — безапеляційно мовить молодий мехоператор, готуючись щось вимкнути. Його зупиняє інженер-ремонтник.

— А ти не вважаєш, що це — наслідок грозових розрядів?

Мехоператор з молодечим завзяттям готується кинутись у суперечку і раптом завмирає. У центрі екрана, в розпливчастому багатокутнику, проступає чиєсь перекошене стражданням обличчя з божевільними очима.

— Хто це? — бурмоче інженер, мимохіть відступаючи від екрана.

Мохоператори дивляться на письменника. А той геть розгубився:

— Це… це…

Тепер і інженер повернувся до нього:

— Ви знаєте його?

— Здається, знаю… Бачите, я моделював у пам’яті машини різні ситуації й сюжети для майбутнього роману. І це… Це може бути герой мого нового твору. Власне кажучи, навіть ще не герой, а тільки заготовка. Я весь час змінюю сюжет, щоб з’ясувати, як у зв’язку з цим зміняться герої. Але, можливо… Бачите, до мене на цій машині працювали автоконструктори, випробували нові моделі автомобілів. А потім… потім один з моїх персонажів чомусь уперто ставав гонщиком. І ось я подумав…

— Зациклений імпульс, — категорично промовляє молодий оператор.

— Але ж у такому випадку щоразу, коли я стираю з пам’яті машини відпрацьовану ситуацію, він, так би мовити, залишається існувати, — бурмоче письменник. — О боже, уявляю, що випало на його долю…

— Здається, він хоче щось спитати, — каже інженер, торкаючись письменникового плеча кісточками зігнутих пальців так, ніби обережно стукає в зачинені двері.

Губи на екрані роблять один і той самий рух. Шум, свист, — і зображення спотворюється. Перешкоди раз у раз заглушають слабкий голос. Оператор нагинається, притуливши вухо до шторки репродуктора, напружено прислухається.