Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 212

Олександр Тесленко

Невід’ємною рисою фантастики є показ одвічного прагнення людини до пізнання навколишнього світу. Він, цей світ, ще далеко не повністю вивчений, ще багато на планеті «білих плям». Про космічні безодні годі й казати! Отут і стає в пригоді нестримна думка фантастики, що, немов потужний промінь, осяває найглухіші закутні безмежного Всесвіту, бо найперша її функція — стирати «ікси» невідомості на карті пізнання. Досягається це, безумовно, суто індивідуальними методами. На шальки терезів кладеться і багаж ерудиції, і широчінь думки, і, звичайно ж, глибина таланту письменника.

Всотуючи цілющі соки соціальних і наукових ідей, прогресивна фантастика не перестає бути насамперед мистецтвом мрії задля того, щоб створити цілісну картину прийдешнього світу, котрий природно й органічно вплітається в наше повсякденне буття, але за який треба боротися, який треба відстоювати, аби він став реальністю.

В свою чергу фантастика подарувала людству чимало технічних рішень і винаходів, передбачень і прогнозів розвитку науки. Але погоду на полігонах фантастики робить не стільки науково-технічний прогрес, скільки прогрес соціальний. Тому гармонійне й збалансоване поєднання науково-технічної і соціальної фантазії є вельми важливим і, можна сказати, неодмінним для плугатарів фантастичної ниви.

Фантастика — це не полігон для всіляких вигадок, а лабораторія науково-художнього діалектичного мислення. Людина пізнає себе, вдивляючись, як у дзеркало, в іншу людину. Тому висвітлюючи то з минулого, то з далекого майбутнього сьогочасний лик людини і світу, в якому вона живе, фантастика здатна досягати виняткової образності і концентрації думки. Але ще раз зазначимо, фантастика — це не можливість вигадувати, це — спосіб думати.

Безумовно, що фантастика має бути фантастичною, але за всіма «вигадками» не повинно губитися головне — людина. Помиляються ті, хто з добрих намірів чи за браком таланту насичують свої твори всіляким технічним реквізитом, колонауковими гіпотезами. Читач все одно у цій копиці шукатиме людину, шукатиме себе. Читач вслухатиметься не в подихи плазмових двигунів і не в «шелест» надпростору, а в людську душу. Він думатиме про людські турботи і сподівання.

Сучасна фантастика успішно поєднує можливості безлічі жанрів — від стриманої оповіді про «долю фантастичного відкриття» до психологічної новели, від політичного памфлету до філософської драми, від казки-феєрії до сатиричного жарту-оповідання, від гумору до вершин розвитку сучасної наукової думки.

І весь цей фантастичний жанровий інструментарій є сьогодні в арсеналі української фантастики. Романне світобачення Валерія Шевчука, віра в торжество гуманізму і невмирущість людини Олеся Бердника, точна психологічна філософічність Олександра Тесленка, фантастичний реалізм Віктора Савченка, глибоке народне коріння Олександра Шарварка, поезія таємниці Андрія Дмитрука, екологічна проблематика Наталі Околітенко й еволюційні метаморфози Ігоря Росоховатського, фантастичний гумор Станіслава Павловського, Сергія Кисельова, Юрія Прокопенка та Юрія Ячейкіна — це неповний перелік усіх тих, хто плідно працює на ниві української фантастики.