Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 207

Не встигли ми налити по одній, як стіну проломив страхітливий болід і вклав на місці двох із нас. Другим був я. Але оскільки я був здавна заматрикований, власна моя загибель минулась для мене безболісно, ніби я відключився, а тоді знову включився. Я оглянув товариство. На жаль, лицар, що скреготав незмащеними обладунками, був живий-здоровий, натомість замість сусіди зліва височіла якась подоба кам’яного надгробка. Всі пляшки були цілі. Компанія сміливих земляків уже веселилась.

Не встиг я долити собі першу, як кілька разів підряд відключався і включався, на щастя, без фатальних наслідків для інших співтрапезників.

Стеля завалилась у той момент, коли доблесний лицар виголошував плутаний, як лабіринт, тост, намагаючись перекричати зойки, скрегіт, рипіння і брязкіт своїх обладунків. Під моторошними уламками стелі було поховано двоє. Другим був я. Коли я включився, невразливий лицар ще й досі звитяжив із власними обладунками, намагаючись викашкатися з плутаних закапелків свого тосту.

Нас сиділо лише двоє, коли впали стіни. Я відключився. Коли я знову виник край столу, цей покидьок-лицар бридким голосом горлав непристойних пісень, оглушливо барабанячи по своїх незле пом’ятих обладунках. На щастя, співи тривали недовго, бо під нами розверзлась безодня, і за хвилину я опинився сам на сам із п’ятьма повнісінькими пляшками.

Було б нерозумно з мого боку не скористатися такою рідкісною нагодою. Я підігнав свою ракету до руїн готелю й почав наповнювати горілкою численні каністри для пального. Пляшки слугували мені за невичерпне джерело. У той час, коли я спорожняв п’яту, перша вже знову наповнялась по вінця.

Ось, власне, ті події, які викликали безпідставні нарікання, пересуди й просто наклепи. Мене звинуватили навіть у тому, що, коли я прибув на Землю, більшість каністр виявилися порожні. Але ж не слід забувати, що я проносив їх на борт крізь щільний метеоритний град, а в мене лише десять пальців, щоб затуляти пробоїни. Окрім того, я страшенно поспішав, бо подорож з Тари до Сонячної системи триває аж десять відносних років. Про те, чим я займався протягом десятирічного ув’язнення в ракеті, я розповім якось іншим разом…

Сліди в часі

І.Росоховатський

Здавалось, кривава рідина ось-ось розірве молекулярний натяг опуклого меніска й поллється через високі вінця келиха. Півлітрова пляшка агонізувала, випускаючи останній винний дух. З інтервалом у десять-дванадцять секунд із неї точились повільні рубінові сльози.

А він стояв поряд і з веселим подивом озирався навколо. Він шукав, куди поховати мертву і вже не потрібну склотару. Він був дослідником, і його завше захоплювало п’янливе відчуття ризикованого пошуку.