Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 201
Олександр Тесленко
— Іди ти! — люто сіпнувся брутальний Корнєєв, а джинові наказав: — Устань на ноги, дурень! Ану, двинь гуртожиток на два крила — одне крило чоловіче, друге жіноче.
— А жіноче навіщо? — запитав Роман.
— Я одружитися хочу! — прогарчав Вітька.
— Ідейка непогана…
— Я з поганими не сунуся.
Джин вдарив чолом об землю і мовив:
— Слухаю і підкоряюсь, о мій господарю!
Миттю просто з-під землі виріс шикарний, мовби в народної казки, терем, скібно рублений та міцно збитий. З усілякими різьбленими витребеньками.
— Ти що сотворив? — набурмосився брутальний Корнєєв. — Знущаєшся? Хто житиме тут без сантехніки? Нам що, вечорами скіпочки палити? Тарганам щиглі давати тобто?
Од Вітьчиної критики Абдул-ібн-Хамід весь позеленів. Різьблений, гарної ручної роботи терем провалився крізь вемлю. У повітрі майнули розкішні варварські гареми, староримські луперналії і навіть Версальський палац в епоху занепаду феодалізму. Брутальний Корнєєв усю цю сиву старовину обпльовував та облаював:
— Типове не те!
— Та не кричи ти на Абдулку, — зморщився Роман.
— Він сам Хамід! — осатанів Вітька.
— Та кинь ти… Зажени його в пляшку.
— Ану, марш у пляшку! — загорланив Вітька.
Абдул-ібн-Хамід трусився, як осиковий лист, бив лобом об землю, тужно посипав смолячі кучері золою і пилом, але лівти в пляшку не бажав.
— Варто було б його заклясти в пляшку. Віть, ти які ваклинання знаєш?
— Всі! Але дідька лисого його заклянеш, коли він уявлення не має навіть про залізобетонні конструкції. Темнота! Чобіт! Чавун! Неук допотопний! Бракороб нещасний!
Абдул-ібн-Хамід злякано нітився, від чого суттєво зменшився в розмірах. Звісно, Роман це негайно помітив, хоч дивився зовсім в інший бік.
— А втім, усе може трапитися, — задумливо промимрив він. — Хлопці, а що коли вшкварити по термінології?
Він ліг на живіт, оперся ліктями в пісок і, пильно вдивляючись в очі джина, стиха мовив:
— Панель.
Абдул-ібн-Хамід зіщулився, як сачок на екзамені з опору матеріалів.
— Шлакоблок. Стабілізатор. Квартсекція. Паркет. Розкладачка. Каналізація. Ліфт. Дзвінок…
Нещасний Абдулка-ібн-Хамідка танув буквально перед очима. Сучасні знання розвіювали його, як древній міф.
— Туалет! — радісно заревів брутальний Корнєєв. — Унітаз! «Еврика»!
Загнали-таки Абдулку в пляшку. Ув’язнили безталанного. Вітька поплював на мозолі і закинув чаклунський посуд далеко в сине море.
Деякий час ми тупо позирали на пустельні хвилі, куди щойно шубовснула пляшка. Нараз безодні водні розверзлись, і з дна морського шугонув дим без вогню. У повітрі майнули й одразу розтанули різьблені тереми, варварські шатра, багатодахові пагоди, антична будівельна класика і навіть Версальський та Букінгемський палаци епохи занепаду.
— От шкода — розбилась! — люто промимрив добряга Корнєєв. Я вже зрозумів, що брутальність у нього — то обмовне, несерйозне. Типове не те тобто.
— Ой хлопці! — тихенько ахкнув Роман Ойра-Ойра. — Але ж пляшку відкоркували антиподи з Атлантиди!
Ми (Вітька і я) очманіли.
— Так, — десь за нашими спинами озвався чемний голос директора нашого НДІ дволикого Януса. — Байдикуєте. Цікаво, про що я з вами вчора розмовляв?