Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 185

Тим-то й почну по порядку. Три дні тому, а точніше — 17 січня ц. р., старший товарознавець нашого гастроному тов. Свергуненко Г. В. прийшла до мене в кабінет і конфіденційно повідомила:

— Товаришу директор, вантажник Гапонюк знову щось хімічить.

Ну, вантажника Гапошока Віталія Сергійовича Ви, звичайно, пам’ятаєте. Адже саме Ви два роки тому виявили окремі недоліки в його роботі. Та після того, як Гапонюк повернувся з будов великої хімії з чистою совістю, він перетворився на іншу людину. Припинив таскати додому харчі, попередньо не сплативши за них гроші через касу, не погоджується тепер на прохання окремих несвідомих громадян виносити за певну доплату горілку з чорного ходу перед відкриттям і після закриття штучного відділу, почав відвідувати гурток технічної творчості мешканців мікрорайону при ЖЕКові № 208.

Ось чому слова старшого товарознавця мене особливо збентежили.

— У якому розумінні «хімічить»? — уточнив я.

— А ви спустіться в підвал, до роздягалки, й самі все побачите, — запропонувала старший товарознавець.

Я прожогом кинувся у підвал. Дивлюсь — сидить наш Гапонюк із паяльником (заради справедливості змушений зауважити, що відбувалося це не в робочий час, а саме обідньої перерви) й ворожить над якимось ящиком, десь завбільшки з молочний. А з ящика цього стирчать численні лампи, усякі там діоди та тріоди.

— Що робиш, Гапонюк? — цікавлюсь.

— Машину часу пораю, — відповідає він.

Ну, в мене серце трохи попустило.

— А я, — кажу, — думав, що ти ваги електронні вдосконалюєш.

— Ваги, — зауважує Гапонюк, — цього не потребують, бо й так, наче Карний кодекс, кожну дрібничку враховують. А ось домашнє завдання, що нам його дали в гуртку технічної творчості жителів мікрорайону, я виконати зобов’язаний.

— Ну, — підбадьорив його, — коли таке діло — виконуй. Тільки нащо тобі, — питаю, — машина часу? Краще б ти щось придумав для вдосконалення засобів малої механізації.

— Річ у тім, — пояснює Гапонюк, — що я хочу перевірити — чи існували насправжки деякі історичні особи, про яких учені й досі сперечаються? Ось, дивіться…

Підійшов я ближче, глянув, а на кнопках, що на стінці ящика укріплені, написано: «Ісус Христос», «Дон Кіхот», «Гомер» і «Шекспір».

Я, звичайно, в цю затію не повірив, але щоб не збивати Гапонюка зі шляху виправлення, заохотив його:

— Ну, так тримати!

І пішов до свого кабінету.

А вчора все й сталося. Заходжу о п’ятнадцятій годині до штучного відділу, аби придбати пляшку коньяку, бо ми з дружиною ввечері мали йти в гості до тестя. Дивлюсь — аж там, окрім покупців, мало не вся бригада вантажників згуртувалася на чолі з Гапонюком. Тільки я зібрався всіх їх порозганяти по своїх робочих місцях, тим паче що машина з молоком щойно під розвантаження стала, коли бачу, біля самого прилавка стоїть якийсь дивний худорлявий чолов’яга. Брудний, босий, борідка ріденька, патли довгі, очі сумні, а одяг на ньому на лантух розрізаний схожий.

«Ну, — думаю, — наче всіх алканів мікрорайону в обличчя знаю, а цього вперше бачу».