Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 130

— Мамо, не зловживай, — манірно проказала Ліана.

— Не хвилюйся за свою маму, — поважно мовила стара. — Мені вже навіть не шістдесят. Я не запливу надто далеко.

— Хто знає? — усміхнено сказав Цвіркун. Він з великою цікавістю споглядав тещу. Вишукано, як найдосвідченіший офіціант, хоча ніколи й не готувався торувати стежку свого батька, поставив перед Надією Макарівною тарілочки з яєчнею, салатом, налив чарочку із запітнілої пляшки, поставив ближче хлібницю, галантно вклонився.

— А мені? — здивовано озвалася Ліана, зауваживши, як надовго він укляк в послужливій позі з ідеально-приязною усмішкою на устах.

— Так-так, моя люба… Але я хочу, аби твоя матуся була задоволена нашою зустріччю.

Микола квапно вигорнув яєчню на тарілку дружини, підсунув і до неї салат, поклавши на нього кілька тонких скибочок хліба. Сів поряд не з Ліаною, а з Надію Макарівною.

— Налий і мені, — вже ображено мовила Ліана.

— Пляшка біля тебе, моя люба, — мовив Цвіркун, уважно дивлячись на тещу. — То, кажете, вам уже навіть не шістдесят… Але ж як прекрасно ви виглядаєте. Ви унікальна жінка.

— Дякую за комплімент, — стара манірно склала губки. — Давайте краще вип’ємо за все добре у цьому світі. А чому ви собі нічого не налили, Миколо?

— Пробачте, просто забув… Я також — горілочки, з вашого дозволу.

Горілки Цвіркун органічно не переносив. Але наука вимагала жертв.

— Тож за все найкраще. За ваше щастя, мої любі діти! Всі дружно випили. Цвіркун намагався не скривитись.

Це йому не вдавалось. Нарешті він блаженно усміхнувся:

— Гарна горілка. Чи не так? — зорив поглядом навсебіч, ніби здійснив героїчний вчинок, за який його мусять відзначити. Втупився просто в очі Надії Макарівни: — Ви так прекрасно виглядаєте на свої сімдесят років… І горілочку вживаєте… Ви часто вживаєте? Даруйте за прямолінійне запитання, але ж я науковець. Мені це дуже потрібно знати. Я нині займаюсь проблемами довголіття.

— Він у тебе просто чудо, — пробелькотіла стара, ковтаючи шматок яєчні, вона не дивилася на Миколу. — Він у тебе ще така свята дитина… Просі о чудо.

— Даруйте, ви запитали мене, чи часто я вживаю… — нарешті звернулася поважно до Цвіркуна. — Мені важко відповісти на це запитання, але мушу сказати, що я вживаю завжди, коли мені того хочеться. Але коли мені цього захочеться і скільки в кожному конкретному разі — я передбачати не беруся. В цьому вся складність питання. Коли і що саме тобі захочеться в цьому світі? Ніхто не знає. Чи не так? Але якщо чогось дуже хочеться, то просто гріх… Даруй, Ліаночко, мою безпосередність… Я трохи випила, а ти все тримаєш…