Читать «Зачаровані музиканти» онлайн - страница 7

Лукаш з Миколаєм знали, що побачать, але їх вразила порожнеча: порожній покій, порожня труна з білого дерева, у якій ховають простолюд, і повітря, хоч задушливе, але теж було його забагато. А в центрі тієї порожнечі — невеличкий старший чоловік в простій темній одежі, зі своїм горем, що було лиш у ньому, більш ніде. Лукаш, бажаючи пересвідчитись, що труна зовсім порожня, а, може, на споді в ній щось таки є, зазирнув туди. Таки порожня. Ніби човен, котрий ще не просмолили, і тому не спускають на воду

— Вашмосць, — кахикнув Миколай. — Се вже не смішно. Отець Бартоломеуш сказав би, що то гріх, але ми знаємо, що тебе сим не злякаєш. Але подумай, що, може, на тебе дивиться Ганна-небіжка, мати твого сина. Якби вона жила, то не допустила б сього!

А пан Лукаш не знав, що сказати на підтримку патетичної орації Миколая, щось таке, що помогло б розчепити стиснуті уста Домницького. Йому допоміг грім від грози, що перейшла нарешті Дністер.

— Зевс гнівається, — мовив він. — Не подобається йому те, що вчинив вашмосць.

І збентежився, бо Зевс, може, й сердиться, але на те і літо, щоб холод ставав до битви з теплом. Ні, вони не звикли бесідувати з німим Олександром, хоча ще задовго до цього прикрого випадку товариш їхній усе глибше занурювався у відомі лиш йому глибини, а зараз сидів на самому дні якоїсь пекельної студні, і що йому турки, що йому політика чи звичайні людські жарти… Скільки він отак сидів? Здається, три дні. Першим про дивацтво Домницького почув пан Миколай, коли вертався зі Львова. Стрінув на дорозі купця Сидорка, який їхав до Львова з великою партією сукна. А Лукаш гостив у свояка в Перемишлі, й повернувся лише пополудні. Вони сподівались застати тут якусь родину. Зрештою, може, була перед тим.

— Я так собі думаю, — перемінив тон Миколай. — Молоде, зелене, пішло собі шукати пригоди. Може, вчитися більше не хоче. Може, найшов собі дівку з простих? А в нареченої був?

Миколай був завжди хитрим. Почав розпитувати, бо одна річ картати, дорікати, а інша — ставити питання, на які легко відповісти. Після довгої мовчанки Олександер проронив глухо:

— Він розірвав заручини.

Ні, вони не чули про це. То вже був поважний трафунок, який загрожував війною між родами.