Читать «Біла сукня Попелюшки» онлайн - страница 25

— Драч був на нього схожий. І Грунін теж. Ви пам’ятаєте, Дімов вам розповідав? — промовив тихо Єрихонський.

— Вдосвіта прийде флаєр із сейсмологом, — оголосив Нільс, вимикаючи рацію. — Дімов просив попередити підводників.

— Ти можеш їх запеленгувати? — спитав Ван Єрихонського.

— Ні. Сандра ніколи з собою рацію не бере. Їй вона, бачте, заважає. — Єрихонський був стривожений.

— А ви де живете, Нільсе? — запитав Павлиш біоформа.

— Мені ніде не треба жити, — відповів той. — Я не сплю. І майже не їм. Я ходжу. Працюю. Іноді приходжу сюди, якщо скучу. Завтра, напевно, з’їжджу з вами на Станцію.

Вони швидко повечеряли, потім влаштувалися на матах у задньому відсіку сховища. Нільс теж залишився у сховищі зовні біля рації. Він читав. Йдучи спати, Павлиш поглянув на нього. Метрова півкуля, подряпана, роз’їдена жаром і кислотами, побита камінням, підкотилася до стіни, притиснула до неї щупальцями розкриту книгу і час від часу перевертала сторінки третім щупальцем, що вискакує блискавкою з панцира і зникає в ньому.

У спальному відсіку було напівтемно. Сопів Пфлюґ, Єрихонський спав спокійно, склавши руки на животі. Ван посунувся, звільняючи місце Павлишу.

— Спати пора, — сказав із-за загородки Нільс.

— Ти став піклуватися про наш режим? — спитав Ван.

— Ні. Мені просто приємно, що я можу комусь щось сказати. І не формули або спостереження, а щось буденне. Наприклад: Машо, передай компот. Чи: Ване, спи, завтра рано вставати.

Павлиш промучився ще кілька хвилин, потім спитав Вана:

— А Марина Кім далеко звідси?

Ван не відповів. Напевно, заснув.

* * *

Павлиш прокинувся від підземного поштовху. Інші вже встали. Пфлюґ гримів бляшанками, збираючись на полювання.

— Павлишу, ти прокинувся? — запитав Єрихонський.

— Іду.

З-за перегородки тягнуло пахучою кавою.

Павлиш підійшов до вікна, що виходило до моря. Берег дивно перетворився за ніч. Він був покритий снігом. Затока замерзла до самих рифів, об які билися хвилі, а по запоні снігу, що вкривала крижаний панцир затоки, тягнулися чорні нитки тріщин. Уздовж берега по снігу брів Нільс, залишаючи за собою дивний слід, немов по цілині проїхав віз.

Поснідавши, Павлиш одягнувся і вийшов назовні. Сонце вибралося з-за хмар, і сніг почав танути. Над чорним, покритим багном схилом підіймалася легка пара. Сніг похрускував під підошвами.

Пфлюґ сидів навпочіпки, щось виколупуючи ножем зі снігу.

— Сьогодні ми з вами зробимо принаймні три великі відкриття, — сказав він Павлишу. Голос в шоломофоні звучав захоплено.

— Чому тільки три? — запитав Павлиш.

— Я сюди приїжджаю восьмий раз і кожного разу знаходжу по три незнайомі науці сімейства. Хіба це не прекрасно?

Чорною точкою позначився на небі флаєр. Сонце припікало, і Павлиш зменшив температуру обігріву. Біла хмарка повільно повзла по небу, і флаєр підпірнув під неї, спускаючись до сховища.