Читать «Бабин Яр: версії гіркої правди» онлайн - страница 2

Далі д-р Драган звернув увагу на те, що Старий заповіт і Талмуд плекають у жидів почуття страждальництва і того, що їх усі безнастанно переслідують. Цим пояснюється творення страждальницьких міфів про «терор — різню» жидів за Хмельниччини чи катастрофи жидів під час першої та другої світових війн, та знеславлення інших народів. Вони мають з цього великий зиск, що й породжує неприязнь до них — антисемітизм.

Крім того, жидівська релігія вимагає від своїх вірних уміти читати й писати та займатися торгівлею. Ще за єгипетських часів іудеї торгували золотом і невільниками, зокрема і на території нинішньої України в хозарські часи, згодом в Америці — аж до кінця XVIII століття. Але, щоб світова жидівська діаспора трималася в єдності, для цього торгівлі було замало — потрібна була ідея жидівського страждальництва. Через надумане страждальництво і економічну експлуатацію інших народів у середньовіччі жидів вигнано з усіх держав Європи. Свій захист вони знайшли лише у Польщі та в Україні. Проте жиди найгірше атакують ці два народи, серед яких розвинулося їх життя, релігія та культура. Усе це — передісторія подій навколо Бабиного Яру.

Усім відомо, що німці ще до другої світової війни мали техніку, здатну фотографувати з літаків територію СРСР з такою чіткістю, що на фотографіях видно тіні ліхтарів на бульварі Т.Шевченка в Києві та більші надгробні камені на жидівському кладовищі. Американська технологія наздогнала німецьку і совєтську, вкрадену від німців, лише у 1944 році. На воєнних аерофотознімках Бабиного Яру немає найменших свіжих слідів братських могил. Зате протягом двох років окупації Києва німці виповнили 25 могил, де поховано приблизно по сто осіб, їх видно на малому не уживаному цвинтарі поміж жидівським та Лук'янівським кладовищами. Тут поховано українських та комуністичних підпільників, між ними Олену Телігу і Івана Рогача. На їхній забутій могилі у 1980-х роках побудовано київську телевежу.

Українська делегація з Галичини під проводом проф. Володимира Кубійовича і поета К.Панківського побувала в околицях Бабиного Яру 29 вересня 1941 року. У «Краківських вістях» (11 жовтня 1941 р.) писалося, що багато жидів з Києва вивезено. Олександр Довженко у книжці «Не хазяйнувати німцям в Україні», виданій у Москві наприкінці 1942 року, свідчить, що в жовтні 1941 року німці вивезли 50.000 киян.

У звітах і літературі українського націоналістичного та советського підпілля нема ні слова про розстріли жидів у Бабиному Яру.

Зате після війни «уцілілі» і «свідки-очевидці» говорили та свідчили:

— що про розстріли жидів знав цілий Київ,

— що земля через тиждень ворушилася над могилою як вода на морі,

— що кров текла через десять днів з Яру рікою до Дніпра,

— що на весні кров гейзерами вибивалася з-під землі.