Читать «Батурин» онлайн - страница 48

— Один полк, — завважив Левон Герцик, — для нас не страшний. Нас більше тут.

— Хоч би ми тільки одну сотню впустили, так, значиться, ворог у твердиню увійшов.

— Можна розоружити.

— Щоб мати ворога не лиш перед собою, але і всередині? Тоді пильнуй не тільки мурів і валів, але й того полку. Не впускаймо.

Генеральний осаул Гамалія був теж тієї гадки — щоб не впускати.

— Впустимо, перейдуть браму, і хто нас впевнить, чи зараз-таки не пічнуть бою. Вони всередині, а інші полки зверху, в двох огнях не устоїмося. І хто його зна, який це полк, може, дві-три тисячі людей. Впускати ніяк не можна.

— А що ж ви кажете, пане городничий? — спитався Чечель.

— Що я кажу? Скажу, що город теж хоче і бажає собі

додержати віри свому гетьманові Мазепі. Ми ж мешканці його столиці. Коли столиця зрадить, чого ж тоді сподіватися від других міст? Батуринські міщани не бажають собі москалів. До мене з усіх вулиць приходять люди і просять, щоб не слухати прелестей царських, обіцяють терпіти обстріл, голод і всякі невигоди, дожидаючи гетьмана і шведів на відбій. Не впускаймо грецького коня до нашої Трої.

— І як же їх впускати? — озвався батуринський сотник. — Хіба ж ми діти, щоб вірити влесливим царським словам. Це ж підступ, більш нічого. Хочуть добути Батурин. Облога може потривати довго, може, Батурин видержить її, а може, гетьман визволить його, вдаривши на облягаючих. А так — гадають собі москалі — піддуримо легкодушних черкасів і без труду і без всякої втрати дістанемо їх у свої руки.

— Пробуйте, — кричав Гамалія, — впустити. Город спалить, мешканців переріже, а нас на муки візьме.

— Це саме станеться, — завважив Герцик, — якщо москалі Батурин добудуть.

— Станеться або ні, надвоє баба ворожила. Чому нам не пробувати щастя? — обстоював при своїм Кенігзен. — Як гинути, так краще зі збруєю в руці, по-лицарськи, а не по-рабськи. Я гармати не здам. Хіба по моїм трупі москалі в Батурин увійдуть, так мені. Боже, допоможи!

Козаки, розставлені скрізь по замку, і собі гукали:

— Не впускати москви, не вірити цареві, це підступ, звичайні хитрощі московські, ми замку не здамо!

— Як же тоді і що, гадаєте, маю я відповісти цареві? — питався Чечель.

Гамалія радив відповісти щось на зразок листа запорожців до султана. Чечель бачив, що Батурином опанував цей завзятий настрій, коли люди перестають спокійно думати. І він завзято стояв на тому, щоб Батурин оборонявся до останньої кулі і до останньої каплі крові, але розумів, що на всякий припадок цареві треба відповісти політичне, бо лайливі слова негідні такого поважного моменту.

— Напишемо, — казав, — що ми вояки і що наша річ сповнити приказ вожда. Наш вожд — гетьман. Що з ним сталося, не наше діло знати. Хіба прийде другий гетьман, вибраний законним ладом, і відмінить приказ тамтого. Але ж нового гетьмана треба вибрати всіми вільними голосами, а тепер воно неможливе, бо ворог стоїть на Україні.

Такого змісту лист привезли московські післанці Голицинові. Він прочитав і, не надумуючися довго, подався назад.