Читать «Батурин» онлайн - страница 205

_{Енергію епопея «Мазепа» таки розбуджувала, до того ж ту, «що тіло рве до бою». «На цій невмирущій трилогії виростала, як буйна трава в українському гаї, самосвідомість українського населення», — зазначає в цитованій праці В. Грабовецький, згадуючи, як у дитинстві плакав над «Батурином». Подібно пише ще один знаний учений, Василь Горинь: «І досі згадую, як у мою дитячу душу вкроплювалося те історичне дійство, ті трагічні події руйнування Батурина. <…>. Так я ставав мазепинцем, так, очевидно, ми всі ставали мазепинцями (такими нас формували твори Б. Лепкого), бандерівцями ж народжувалися» (В. Горинь. Із вірою у відродження країни… // Дзвін. — 1998.— № 7.— С. 134). (До слова, у 40–50-ті роки минулого століття підлітки і юнаки Західної України вважали за справу честі носити «мазепинки» — шапки особливого крою, за які чекісти били, ув'язнювали, засуджували, засилали в Сибір). Високо цінували епопею «Мазепа» і визначні сучасники Б. Лепкого: митрополит Андрей Шептицький, професор Роман Смаль-Стоцький та ін.}

_{Що ближче до наших днів, то необ'єктивних характеристик як самого Мазепи, так і автора найкращого на сьогодні художнього твору про нього в українській науці і публіцистиці стає дедалі менше. Понад те, зацікавлення ними посилюється. Читацький інтерес до них зростає з піднесенням рівня національної самосвідомості українців, складовою частиною якої є знання й усвідомлення історичної долі народу. Тому інтенсивно перевидаються також твори на історичні теми А. Кащенка, А. Чайковського, Ю. Опільського, В. Будзиновського, І. Филипчака та інших письменників й учених.}

_{Без знання минулого немає розуміння сучасного і бачення шляху в майбутнє. Це правда, що, коли народ не пам'ятає минулого, він вимушений пережити його знову. Читач зможе в цьому переконатися, зіставивши події і долі українців, описані в епопеї «Мазепа», з подіями і долями людей в Україні XX століття. Якби Мазепі пощастило вибороти державну незалежність, український народ став би «історичною нацією», тобто суб'єктом історії, а не її об'єктом, використовуваним для своїх цілей іншими націями. Бо саме через бездержавність, наприклад, тільки за прокляте 40-річчя від 1914 до 1954 року на фронтах чужих держав, у голодоморах, на каторжних роботах, у тюрмах, концтаборах, на засланні, на островах ГУЛАГу загинули насильницькою смертю понад 20 мільйонів українців. Інакшою була б і доля Європи.}