Читать «Батурин» онлайн - страница 181

бокувати — сторонитися, триматися збоку, уникати когось, ухилятися від когось чи чогось

Болбот — канцелярист І. Мазепи

борикатися — боротися, борсатися

брабантський — з Брабанту

бравурея — хоробрі вчинки

братися попід сили — боротися, охоплюючи обома руками супротивника за тулуб

Брюховецький Іван (? -1668) — гетьман Лівобережної України, обраний на «чорній раді» 1663; підписав Батуринські (1663) та Московські статті (1665); провадив промосковську політику; 1668 порвав з Москвою і прийняв протекторат тур. султана; убитий повсталими козаками.

бублейник — пекар, який випікає бублики; продавець бубликів

буки — стара назва літери «б»

буколіка — жанр поезії, що описує ідеалізоване пастуше і сільське життя на лоні природи

Булавин Кіндрат Панасович (близько 1660–7(18).7.1708) — голова антифеодального повстання (1707–09) у Росії. Донськой козак, син станичного отамана. Брав участь у походах проти кримських татар, обирався похідним отаманом; потім — отаман Бахмутських соляних промислів, провадив боротьбу з ізюмським полком Шидловского, який хотів захопити промисли. У 1705 Б. спалив бахмутські солеварні. У жовтні 1707 підняв повстання (1707–09). За офіційною версією, Б., захищаючись і бачачи безнадійність свого становища, застрелився; насправді ж він був убитий у Черкасську старшинами.

бургомістр — голова міської управи

важка — шалька терезів

вакхічний — розгульний; від імені давньогрецького бога родючості, виноградарства Вакха, свято на честь якого супроводжувалося оргіями

Валенштайн [Валленштейн, Вальдштейн] (Wallenstein, Valdstejn) Альбрехт Венцель Євсевій (24.9.1583, біля р. Кеніґґрец — 25.2.1634, Еґер) — полководець, імператорський головнокомандувач у Тридцятилітній війні 1618–1648 рр. За походженням чеський дворянин. Відзначився під час воєн Австрії з Угорщиною на початку XVII ст. Брав участь у придушенні Чеського повстання 1618–1620 рр., мав величезні земельні володіння на заході Чехії (з 1624 р. герцог Фрідландський). У 1625 р. імператор «Священної Римської імперії» Фердинанд II призначив його імператорським головнокомандувачем з правом сформувати на свої кошти 40-тисячну армію. У 1626 р. армія під командуванням В. завдала поразка у Дессау військам протестантів під керівництвом Е. Мансфельда; у 1629 р. В. примусив данського короля Крістіана IV до миру. Отримав від імператора герцогство Мекленбург, князівство Заган і титул генерала «Океанічного і Балтійського морів» (1628 р.). Суперництво між В. і главою католицької ліги Максиміліаном Баварським, загострення боротьби між княжими угрупованнями, а також спроби В. вести самостійну німецьку політику призвели до його відставки (Реґенсбурґський сейм, 1630). У 1632 р., в зв'язку з перемогами шведської армії, В. знову призначений верховним головнокомандувачем імператорської армії з майже необмеженими повноваженнями. 16 листопада зазнав поразки від шведських військ при Лютцені. Звинувачений імператором у зраді (провадив таємні переговори зі шведами), знову був відлучений від командування. Вбитий групою офіцерів у м. Хеб (Егер) в Угорщині.