Читать «Батурин» онлайн - страница 171

— До чорта, полковнику! — сердився генерал Левенгавпт. — Ви мене, як бачу, легковажите собі, ігноруєте.

Гілленкрок відірвав на хвилину очі від карти і спитав, ніби крізь сон:

— А що таке?

— Нічого, лиш договоритися до вас тяжко. Киньте цю прокляту маршруту, бо невже ж не все одно, в яке болото ви нас заведете?

— Нікого я у болото не воджу, — відповів обиджений полковник.

— А по битві під Равкою?

— Під Раєвкою, — поправив полковник.

— Хай буде під Раєвкою, — продовжав генерал. — Кілька днів сновигали ми по болотах і мало з голоду не подохли.

— Або пригадайте собі, як Лягеркрона до Пу-тша-пу ішов.

— До Почепу, — поправив полковник.

— Хай буде до По-тше-пу, — поттакнув генерал.

— Замість просто носа — марш-марш — двадцять миль управо обійшли, і По-тше-пу, той ключ до цілої України, чорт нам з-перед носа вхопив.

— Не маршрута, а хлопи-провідники в тому винуваті. Ми робимо що тільки чоловік може зробити. Але терен чужий і невідомий, добрих карт нема, країна, ніби туди нога людська ще не ступала, надлюдських зусиль від нас його королівська милість вимагає.

— То правда. Його королівська милість легких завдань і легких побід не любить. Чим більші труднощі і чим більша небезпека, тим більше він радіє. Тішиться, в долоні плеще, прямо, як хлопчик, як студент!

— Ніколи не забуду, як він Лягеркрона шукати пішов. 60 миль лісами, болотами, безвістями нас водив, більше ніж тиждень терпіли ми страшні, прямо нечувані труди й терпіння, коні сотками гинули, вози з усяким добром, привезеним із Саксонії, поринали в грязюці, що їх звідтам хіба сам чорт добуде, а він був вдоволений і веселий. «Ляпалії, ляпалії!» — повторяв, коли йому хто доніс про якусь нову велику втрату.

— Ляпалії! У його милості все ляпалії. Завалиться міст і сотні людей потонуть у хвилях — ляпалії; загрузне батерія у багні — ляпалії, наткнеться на армію неприятеля вдесятеро сильнішу — ляпалії. У того чоловіка нема небезпеки, нема втрати, нема катастрофи, все в нього ляпалії.

— Правда. Це не чоловік, а демон. Дух вікінгів, варягів, норманських авантюристів покутує в тій дивній, неспокійній душі. Він король? Король дбає про добро своїх підданих.

— Його милість підданих своїх, одних по широкому світі в авантюрах губить, а других дома, в краю до жебрацької торби доводить.

— Мати благальні листи до нього пише, щоб вертався, а він, читаючи їх, усміхається тою дивною усмішкою Мефіста й дитини. Розгадай його, розкуси цей чортячий горіх.

— До розпуки чоловіка тою усмішкою доводить. Наливали чарки й випивали не душком, а потрошечки, захвалюючи укаїнську горілку. Куди краща від їх тонкого шведського пива.

— Не диво, — казав генерал Левенгавпт, — що українці так багато тієї горілки тягнуть. Особливо зимою, так як тепер, вона багато тепла чоловікові додає.