Читать «Чи дійсно загинули шість мільйонів?» онлайн - страница 6
Ричард Харвуд
Доктор Макс Нуссбаум, колишній головний рабин Берліну, говорив 11 квітня 1953 р. — «Позиція жидів була зміцнена фінансово через репарації, які уряд Німеччини сплачував як Ізраїлю (держава, яка не існувала в період війни), так і окремим жидам». До 1995 року було сплачено більше ста мільярдів марок, великі гроші. Сплата в окремі роки становила до сорока відсотків державного бюджету Ізраїлю.
Таким чином, всі спроби викликати дискусію про расові проблеми і проблеми збереження цілісності раси вельми ефективно переплітаються. Можна позаздрити вмінню та рішучості жидів зберегти свою расу з доісторичних часів, у них є почуття расової солідарності, і це твердження про «шість мільйонів» ще більше посилило їх. Але, на жаль, ця легенда має зворотній ефект для нас, послабляв у нас рішучість для боротьби за расове самозбереження.
Відомий американський історик Гаррі Елмер Барнз писав — «Спроба зробити серйозне і об'єктивне дослідження питання про знищення жидів у Другу Світову війну це, без сумніву, сама ризикована справа для сьогоднішнього історика або демографа. Роблячи це дослідження, я сподіваюсь зробити свій внесок не тільки в історичну правду, але також допомогти скинути вантаж цієї великої брехні з наших плечей, щоб дати нам можливість боротися з небезпекою, яка нам всім загрожує».
1. НІМЕЦЬКА ПОЛІТИКА У СТАВЛЕННІ ДО ЖИДІВ НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ
Адольф Гітлер вважав жидів нелояльним, пожадливим елементом в нації, що ніс розтління в культуру. Це особливо помітно було після Першої світової війни, коли багато жидів знаходились в положенні значного впливу та влади, особливо в ділянці юриспруденції, фінансів, засобів масової інформації, хоч вони становили лише п'ять відсотків населення. Той факт, що жиди, такі, як Карл Маркс (справжнє ім'я Мозес Мордехай Леві), Роза Люксембург (справжнє ім'я Емма Лазарус), Карл Лібкнехт та інші були, непропорційно своєму відсотку в населенні держави, втягнуті в комуністичний рух, допомогло переконати німецьких націоналістів в тому, що жиди намагаються руйнувати національні підвалини держав, в яких вони мешкають, а замість цього побудувати суспільство інтернаціонального типу, де домінує ідеологія, що не ґрунтується на національній філософії та політиці. (Людям, які не асимілюються, важко жити в суспільстві з розвиненим національним почуттям, тому «природно», що вони послабляють, або більше того, руйнують національне обличчя цього суспільства, його національні інститути, бо життя для них стане ліпше. Комунізм був першою спробою створити «наднаціональне суспільство», але цей тип суспільства може вистояти тільки на масовому терорі, людей до нього вже не заманити. «Друга серія» — «наднаціональне суспільство», добре знайоме людям на Заході — масова імміграція із держав Третього Світу. Великі міста Заходу вже не пізнати, в багатьох з них мігранти із Третього Світу складають значну частину. Така доля чекає і людей Східної Європи та Московії, якщо вони не розберуться у вельми недалекому майбутньому, кому на руку така політика і як вона родиться.)
