Читать «Вир» онлайн - страница 76

— А хто на Радьківщині поле зіпсував, огріх на огріхові? Не твоя бригада? — світив очима з кутка Охрілі.

— Вірно! Крий його!

— Дайте Охрімові висказатися. Він розкаже, як у Власівку на храм їздив.

— А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають!

— Хлопці, не кричіть, — покрив усі голоси Оксен. — Весна цього року випала рання, якби все робилося так,' як кажеться, то давно б сівбу закінчили. А то кожен перекручує, і виходить таке, що й ладу не даси. — Оксен нахмурився: — Тут, товариші, не до сміху, а до плачу діло доходить. Сказано було всім бригадирам, що хто не буде дотримуватися правил агрономії і не виконуватиме сівозмін, будемо карати якнайсуворіше. Думаєш, допомогло? Аякже! Знову на житнищі жито посіяли. Що там уродить?

— Там картоплище колись було. Питательних веществ хватить.

— Сам ти вещество!

— Ну, досить. Зчепилися.

— Тепер друге питання: буряк. Та не так він, як довгоносик. Не встигнеш оком моргнуть, як його стільки нашевкаеться, що «рятуйте» кричатимеш. Отже, з завтрашнього дня почистити торішні канавки і бути готовими до зустрічі з цим лютим ворогом наших полів.

— Кажуть, цього літа його не буде: за море помандрував...

— Тепер відносно реманенту. Василь Кир тут? Закіптюжена вугільною пилюкою рука піднялася над головами людей, твердий бас відповів:

— Тут.

— Дивися, щоб розпашники і всякий інвентар були справні.

— За реманентом діло не стане, тільки вугілля ма-лувато. Смолою заліза не нагрієш.

— Дерев'яного напаліть. Хто вам не дає?

— З нашим завгоспом напалиш. Він краще свої штани на горно кине, чим видасть з артільного двору хоч одну деревину.

— Бо й правда! — викрикнув Григір Тетеря. — Не для того ми за тим деревом їздили за тридев'ять земель, щоб тратить та марнувати його по-дурному. Воно на стройку піде.

— Із-за твоєї скнарості ми не будемо зривати ремонт інвентаря, — пригрозив Оксен.

— Тоді беріть! Паліть! Розоряйте! Пропало дерево!

— А може, в Охтирку або в Харків проскочити, справжнього дістати? — мріяв уголос Кир.

— Де ти його дістанеш? По організаціях не дають, а в спекулянтів за гроші не дістанеш, їм аби сала або масла, а ми й самі не дурні — польові роботи почалися, будем кашу для громадського харчування засмажувати.

— Еге, після змащеної галушки і плуг легший, — приліпив і своє Охрім.

— Ну, про галушки потім, а тепер про роботу. Завтра сіємо на Зеленому клину. Посівматеріалу я дістав. Роботу починайте рано... А тепер слово має товариш Дорош. Прислали його до нас секретарем партійної групи, і буде він робити на фермі.

Дорош, зачувши своє прізвище, за військовою звичкою схопився, поправив гімнастьорку.

— Товариші, — почав він, і видно було, що йому важко говорити. — Ферми наші треба переобладнувати, інакше корови потопляться в багнюці. Я ще не дуже роздивився, але мені ясно й так, чого зимою падали телята. Тому, що в приміщеннях було холодно і молодняк випоювався водою, а не молоком... Товариш Гамалія хвастається, що в нього ферма не з гірших, та це не втіха. Одним словом, я прошу, щоб зараз же, із весни, розпочиналося будівництво нового корівника. Догляд за коровами і заготування кормів ми, працівники ферми, беремо на себе. Прошу зрозуміти ще одне, що ферма — це наш доход, а ті, які думають, що вона приносить користь лише державі, дуже помиляються. Постанову ЦК всі читали і розуміють, що здамо зверх плану молоко, шерсть — нам доплатиться окремо.