Читать «Вир» онлайн - страница 344

— Поранених і забитих на сани — і негайно відходити. Ваш взвод — на охорону. Відхід робіть якнайшвидше.

Комвзводу побіг у темряву, і за кілька хвилин п'ятеро саней вискочило із села в степ.

Із хат виходили люди, тислися біля Оксенового коня. Стояли в кожухах, свитках, фуфайках, диміли парою. Партизани привели одного німця і поліцая, поставили перед конем Оксена. Німець в одній .білизні, босий, на шиї жетон-смертник, поліцай у бекеші, обличчя похмуро, очі вибалушені ляком.

— Зніміть із нього бекешу, хлопці, бо йому жарко. Низенький партизан із забинтованою рукою підбіг до поліцая.

— Ану, витрушуйся з тепла. Поліцай мовчки скинув бекешу.

— Звідкіля він, люди? — спитав Оксен.

— Хутірський. Із Яблуневого хутора. Оксон оглянув плечисту постать і дужі руки поліцая.

— Орав би ти землю, жито сіяв. А тепер відведіть його до коменданта.

Поліцая і німця відтягли до коменданта, що стояв під, тополею.

— Що будемо з ними робити, люди?

— Судить! Хай кладуть своє життя за наше гореї

— Повбивать їх!

— Жили з нас викручували. Смерть їм!

Розлючені діди підійшли до тополі, очі їх від пожежі червоні і лиховісні.

— Ну що, доплигалися на нашій землиці? ^ — Стріляй їх, командире. Ми хочемо глянути, як вони по снігу качатися будуть.

Оксен прикликав двох партизанів із автоматами:

— Відведіть їх у сніги.

Їх зв'язали віжками, повели в очерети. Люди стояли тихо, без шепоту. В очеретах затріщали автоматні черги — і все стихла. І раптом дзеленькнули у вікнах шибки і нашорошилися стріхи — сильний далекий вибух вирвав із пожежі цілий стовп іскор. Юрба здригнулася. Оксен випростався:

— Спокійно, люди! То наші партизани-підривники зірвали у Матусевому мінний склад. Людиі Я знаю — тяжко вам. Ворог нещадний, але його вже гонять і б'ють. Наші війська розгромили фашистів під Москвою і пруть їх далі. Вся земля горить під їх ногами.

До Оксена підскочив вершник і, перегнувшись із сідла, щось тихо сказав. Оксен затривожився і, при-вуздивши коня, стояв наслухаючи.

— Із району у ваше село їдуть карателі, — сказав він тихо, але всі почули його слова, і юрба сколихнулася. — Ми зустрінемо їх. А ви стійте один за всіх і всі за одного. Краще було б, якби ви втекли в степи, в ліси, в хутори...

Він здійняв папаху, поклонився на всі чотири боки мовчазним дідам і, пригарячивши коня, повів загін за село.

Кілометрів за чотири від села зустрів німецький ар'єргард — посилений загін поліції. Билися з годину. У снігах хропли конаючі поліцаї і матюкалися, коні бігали без вершників, іржанням тривожили ніч. Німецькі міномети чохкали із-за бугрів, кулі просівали сніги, і Оксен вирішив відходити в яри.

Він добрався до лугів і зустрів ще п'ятьох партизанів. Один поранений в руку, другий — у плече.