Читать «Вир» онлайн - страница 20
Григорий Тютюнник
— Ти своєю силою не задавайся, а то був один такий, та без печінок залишився.
— Ану, геть з кузні! — визвірився на них Кир.
— Ні, так ви, дядьку, послухайте, що він каже, — не зважав ні на які гальма Тимко. — Отаке миршаве, як зінське щеня, а й воно нахваляється. Ну, от ми з тобою один на один. Засукуй рукава. Шдходь ближче.
Тимко встав, розправив плечі, міцно вперся ногами в землю. Сергій застебнув піджачок, ступнув до дверей.
— Тікаєш? Трясучка напала?
— Ні, піду в луг хорошого бича. шукати, — віджар-тувався Сергій і вийшов із кузні. Тільки-но вія вийшов, як у дверях появилася Лукерка.
— Здрастуйте, ковалики, — проспівала вона, розіп'явшись у дверній .рамі. — Чи не допоможе мені хто-небудь із вас сепаратор покрутити? Молока навезли, а крутити нікому.
— А що нам за те буде? — торгувався Кир.
— Уже куплю вам четвертушку.
— Та й годі?
— А чого ж вам ще треба?
— Здорова дівка, а не догадується.
— Ги, отакі старі, і вони до молодихі Ходімо, Ти-мусю, бо з дядьком добалакаєшся...
— Ти б Сергія взяла в придачу...
— Нічого, Тимко й за нього справиться, — зареготала за кузнею Лукерка.
Тимко обняв дівчину, притяг до себе, зашептав на вухо:
— Мені четвертушечки не треба, натурою хочу... Дівчина вирвалася з обіймів, відштовхнула від себе парубка.
— Ну, ти не дужеі Такого уговору не було. Тимко ще раз хотів обняти дівчину, озирнувся, чи ніхто не бачить. Біля кузні чорним привидом стояв Сергій. «Побіжить зараз, усе Орисі роздзвонить. Ну й що ж. То не парубок, що лише одну дівчину має», — вирішив Тимко, ідучи вслід за Лукеркою.
В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком, на вікнах висіли марлеві занавіски; на столі горіла лампа, кидаючи відсвіти на блискучий сепаратор.
— Ти крути, а я буду наливати, — розпорядилася Лукерка. Залишившись із Тимком наодинці, дівчина відразу перемінилася: із балакучої та веселої зробилася мовчазна і насторожена, ходила з опущеними очима, ні разу не глянула на Тимка. Тимко уважно слідкував за дівчиною і кілька раз ловив дивний блиск її очей, який вона відразу ж гасила своїми віями. Цей блиск збуджував Тимка, і парубок ясно відчував, як це збудження щохвилі наростає. Лукерка не піднімала на парубка очей, але відчувала, що він дивиться на неї, і палахкотіла лицем. Закінчивши роботу, Лукерка, не говорячи ні слова, повела Тимка.вдвою комірчину, де вона іноді, як було багато роботи, залишалася спати, і, завісивши вікна та поставивши на стіл лампу, вийшла в сепараторну. Тимко сів на стілець, горів, як у вогні. «Сама заманила. Оце дівчинаї» — било йому в гарячий мозок. Лукерка внесла шматок хліба і бляшаний кухоль сметани, подала Тимкові.
— Ти, мабуть, втомився. Поїж трохи. Бач, як тебе в піт кинуло!
Вона сміло підійшла до нього і, закотивши фартушок, який пах молоком і її тілом, витерла йому з лоба рясний піт. Потім сіла на ліжко, зняла кофточку і повісила на бильце.
— Чогось мені жарко зробилося, — пошепки сказала вона і знічено посміхнулася.
Тимко відсунув бляшаний кухоль із сметаною, дихнув на лампу.
— Лукерко, ягідко моя!..
Запах її сильного тіла туманив йому голову. Вона давалася себе пестити, благала тихим шепотом: