Читать «Вир» онлайн - страница 16

До самого вечора лежав я, гірко плачучи. Підходили до мене пастушки, щось говорили, але я до них не обзивався. Звечоріло. Погнали худобу, а я лежу один посеред степу, і тільки сира земля мені рани студить. То грудьми на ній полежу, то на спину перевернуся — і легше мені зробиться, малому, не так болить побите тіло. Лежав я, лежав, потім устав і побрів до хутора, мов каліка безнога. Іду, а сонце вже зайшло, небо червоне, а по ньому білі голуби літають. Як заплачу я, як закричу. Був би, думаю, і я. голубом, полетів би матері прохати, щоб забрала мене звідси... А ти кажеш, я за куркулями жалію. Хай за ними чорна яма жаліє!

Кузько зробив судорожний рух кадиком, якось по-гусячому повернув шию.

— Проте й куркулі теж бувають різні, — продовжував він далі. — Викурили ми із Троянівки Василя Гончаренка. Скажи мені, який із нього куркуль? Наймитів не тримав, землі на слабенького середняка, в політику не ліз. Так ми його за штани і в конверт. А справжні куркулі по Казахстанах та по Середніх Азіях живуть, пасіки порозводили, чай з медочком попивають...

— Ну, сам знаєш, ліс рубають — тріски летять.

— Отож. Я й говорю — до людей підхід треба мати. Спіймав мене ти з носилками — і зараз грозиш під суд віддати. А, бач, того й не подумав, чого я сюди з цими проклятими носилками прийшов? Отож, щоб тріски не летіли, треба подумати, а не так, з тень-те-лепень.

Кузь забрав пусті носилки, пішов двором. Оксен довго дивився йому вслід; хотів завернути назад і сказати, щоб Кузь забрав солому, але потім роздумав:

«Як не е, він злодій, а злодіїв жаліти нічого», — і, затоптавши цигарку, пішов до контори.

Він зайшов у свою кімнату-кабінет і, не роздягаючись, а тільки повісивши на цвяшок шапку, сів за стіл з тим почуттям заклопотаності і відповідальності, яке охоплювало його кожного разу, коли він поринав у турботи дня. Проглянувши свою записну книжечку, що лежала на столі, Оксен подумав, що сьогодні вранішнього наряду не буде давати, бо він був даний учора ввечері, і це було зроблено для того, щоб мати можливість сьогодні вранці виїхати на Власівку за будівельним матеріалом.

«Так, але за що він мені наплював у душу? — пригадав він розмову з Кузем. — Якщо в мене й були якісь помилки, то я їх робив не тому, що хотів, а тому, що не знав, як робити так, щоб тих помилок не було. І за це мене не має права ніхто судити. Да. Не має. Так чого тоді Кузь дорікає? А тому він дорікає, що спіймався на гарячому і хоче знайти для себе якесь виправдання. Так. Натурально. А в дійсності Кузь, може, хоч і не злодій, але й не такий, щоб рахуватися з його думкою. Да. Він вічно чимось незадоволений і все чогось шукає... Так, Чернеччину ми пустимо підсоняшники, — перевів свої думки Оксен на господарські клонети. — Олії також треба. Натурально. Добре було б прикупити роменських овець. На них шерсть хоч і груба, зате швидко наростає м'ясо».