Читать «За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії» онлайн - страница 21

Онущенко сильним рухом відсунув двері...

– Гайда, браття! Хто не хоче загинути, гайда за мною! – крикнув він і, тримаючи в руках рушницю, плигнув із вагона.

За ним стрибнуло ще кілька постатей і також зникло у темряві...

“А потяг так само помалу посувався наперед, пухтів, розсилав червоні искри та тягнув до Київа брудні “теплушки”, – закінчив свою розповідь Євген Лоханько, урядовець Української Народної Республіки...

Про Євгена відомо небагато. Народився він у Києві 21 січня 1898 року. 1916-го в рідному місті закінчив Другу комерційну школу. Від травня 1918 р. працював у Міністерстві віросповідань Української Держави. Паралельно навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту.

Та довго вчитися не довелося. Вже наприкінці січня 1919-го мусив під тиском Муравйова евакуюватися з Києва разом з урядовими інституціями. “При Уряді УНР” був до кінця 1921 року.

Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ УНР засвідчив, що “громадянин У.Н.Р. Евген Лоханько з боку політичного і морального є людиною певною”.

Коли Євгена скоротили за штат, він покинув Тарнів і перейшов нелегально польсько-німецький кордон. Поступив до Берлінської політехніки, а пізніше, 1922 року, став студентом економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Але вищої освіти так і не здобув. У Подєбрадах у нього загострився туберкульоз, і він несподівано, 1923 року, помер.

Було йому тоді 25 років.

Посмішка гайдамаки Ігоря Троцького

Український старшина Ігор Троцький пройшов нелегкий шлях у лавах української армії. Ще на початку 1918 р. він став співтворцем партизанського загону імені Яна Кармелюка, у складі якого відновлював владу УНР у м. Кам’янці-Подільському.

Троцький був хоробрим, винахідливим і веселим старшиною. Про один із фрагментів життя Ігоря Троцького розповів його бойовий товариш кармелюківець Олексій Козловський.

Було це в лютому 1918 року. Першій кінній сотні партизанського куреня імені Яна Кармелюка бракувало коней. Тож гайдамаки мусили самі думати, як здобути собі вірного товариша. Звичайно, кінний склад поповнювали за рахунок нальотів на стайні збільшовичених частин...

Одного разу розвідка доповіла, що гарматний дивізіон, який перебував поблизу м. Хотина, на бессарабському боці, має у стайнях непоганих коней. Група кармелюківців під командою Ігоря Троцького, ще недавно капітана російської армії, відправилася на лови.

За вказівками розвідників відшукали стайні.

Вартовий при вході солодко спав.

Тихо увійшли. Знайшовши сідла, козаки поспішно хапали першого ліпшого коня і тихо, як злодії, виводили, заговорюючи зуби, щоб ті не заіржали. Вже на віддалі сідали верхи і шпарко тікали у бік Дністра.