Читать «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення» онлайн - страница 4

А з іншого боку, після перемоги союзників над нацизмом і заснування Організації Об'єднаних Націй «національне питання» багато кому видавалось розв'язаним - якщо й не назавжди, то принаймні на найближче майбутнє. Цей оптимізм підтримувався впливовою на той час теорією «модернізації» - таким собі західним варіантом совєтської концепції «зближення і злиття націй». Речники цієї теорії провіщали стирання етнічних відмінностей у процесі урбанізації, індустріалізації та підвищення рівня освіти. Зрозуміло, що ця теорія зажила найбільшої популярності саме у США, де політики й соціологи розглядали асиміляцію як найбільше благо для багатоетнічних держав - відповідно до сумнозвісної теорії «плавильного казана», а відтак проектували свої асиміляціоністські пріоритети і на совєтську імперію.

Бурхливе відродження націоналізму в цілому світі спонукало теоретиків «модернізації» та «плавильного казана» частково змиритися з неприємним для них явищем, поділивши націоналізм на «хороший», себто громадянський, і «поганий», себто етнічний. Зрозуміло, щодо носіїв «хорошого» націоналізму було зараховано Америку та всі інші країни НАТО, тоді як усім східноєвропейцям, з Україною включно, відвели місце, як і належиться, у «поганій» категорії.

Стабільність понад усе?

Зрозумівши коріння всіх цих стереотипів, нам буде легше збагнути і «боягузливу київську промову» Джорджа Буша влітку 1991 року, коли він застеріг українців від «самогубчого націоналізму» та розриву з Москвою, і подібний виступ Маргарет Тетчер роком раніше, коли вона порівняла Україну з Каліфорнією і Техасом, і, зрештою, всі ті безглуздя, які писала західна преса про Україну в 1992-93 роках, чи не найкраще втілені у сумнозвісній фразі Абрагама Брумберґа про «бридку» чи навіть «паскудну Україну» (nasty Ukraine), винесений на обкладинку впливового тритижневика «Нью-Йорк ревю оф букс».

Генрі Кісінджер, безумовно, мав рацію, коли на початку 1992 року нарікав на сліпоту Заходу, котрий на той час ніяк не міг примиритися з розпадом СССР і збагнути такий несподіваний для себе феномен, як поява нових незалежних держав, зокрема України.

Причиною цього, на думку Кісінджера, завжди була і, великою мірою, є поверховість і схематичність західного, особливо американського мислення, «сповненого ностальгії за простими рішеннями» і глухого й сліпого до всього, що вибивається за межі звичних стереотипів. Україна, як показав фоч Гаґен, завжди мала з тими стереотипами чи не найбільше клопотів. Утім, ще задовго до фон Гаґена американський історик Роберт Конквест наблизився до відповіді на згадане питання, досліджуючи загалом часткову проблему - історію голокосту, влаштованого українцям совєтами у 1932-33 роках. Це питання, яке постало перед враженим дослідником при першому ж ознайомленні з фактами, виглядало приблизно так: яким чином така страшна трагедія, що відбулася майже у центрі Європи, посеред двадцятого століття, на очах у цілого світу, по суті, жодним чином не заторкнула західної суспільної свідомості?