Читать «ЛИСИЧКА-КУМА» онлайн
Іван Якович Франко
Іван Якович Франко
ЛИСИЧКА-КУМА
Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу - ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.
Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:
- Гуп-гуп-гуп!
- Зараз, зараз, сватоньку,- скрикнула Лисичка, немовби то її кликали. І вже кинула мотику та й збирається йти.
- А куди ти, Лисичко? - питає її Вовчик-братик.
- Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.
- Та чого?
- Ми ще з ним учора балакали: бачиш, у нього сьогодні хрестини, то він просить мене за куму.
- А коли так, то йди, тільки не барися.
- Я зараз вернусь! - мовила Лисичка.- Копай собі свій загонець, я тебе наздожену.
Побігла Лисичка в корчі та до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позав'язувала, пооблизувалася й іде до Вовчика, поводячи хвостом.
- А що, вже відбула хрестини? - питає Вовчик.
- Та вже,- мовить Лисичка.
- А що там народилося?
- Хлопчик.
- А як же його охрестили?
- Початочок.
- Ото ім'я! Я ще й не чув такого,- мовив Вовчик. Лисичка нічого не одказала, але пильно взялася до роботи.
Може, так минула година, а може, й дві,- знов Лисичці захотілося медку. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:
- Зараз, сватуню, зараз!
- То що, Лисичко? - питає Вовчик.
- Та бачиш, там друге дитинятко у свата народилося, ще раз на хрестини просить.
- Ну що ж, коли просить, то йди, тільки не барися.
- Я зараз, Вовчику! - мовила вона та й шмигнула у корчі. Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденка вже мало що й лишилося, і вертається до Вовчика.
- О, ти вже тут! Уже скінчилися хрестини?
- А що ж там народилося?
- Та дівчинка.
- А як її охрестили?
- Серединка.
- Ото! Я ще й не чував такої назви,- здивувався Вовчик.
- У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.
Попрацювали знов з годину, і знов Лисиці запах дуже медок, і ледве тільки Гук загукав із тростини, а вона кричить:
- Іду, сватоньку, йду!
- Ти куди йдеш, Лисичко?
- Хіба не чуєш, що сват іще раз за куму просить?
- Що за диво, що він тебе так часто за куму просить? - мовив Вовчик.
- Бо дуже мене любить, Вовчику.
- Ну, то йди ж, та не барися, треба роботу кінчати.
- Я зараз тут буду, Вовчику. Роби, не бійся, я своє зроблю.
Побігла Лисичка до корча, виїла решту меду з горщика, з'їла решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.
- А що, вже відбула хрестини?
- Та вже.
- А хто ж знову народився?
- Хлопчик.
- А як же ж його охрестили?
- Остаточок.
- Ну, що ж, нехай здоров росте!
Копали так, копали, аж ось уже й полудень. Вовчик давно зголоднів, та все якось соромиться признатися, а далі кинув мотику та й каже:
