Читать «Чорна рада» онлайн - страница 4

Як схопиться ж мій Черевань: - Бгатику,- каже (бо трохи картавив),- чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка? Да й обнявсь і поцілосавсь із Шрамом, як із рідним братом. Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів голос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь. - Бувай же,- каже,- здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козакованнє. А Василь Невольник, стоючи коло нях, собі радується, похитуючи головою. - Боже,- каже,- правий, боже правий, ссть на світі такі люде! - Яким же, бгате, оце случаєм? - питає зараз Черевань. Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у божого чоловіка: - А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе? - В мене,- каже,- одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тіг помиловані будуть… - Так, батьку мій! Так, мій добродію! - перебив йому Василь Невольник.- Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову! - Не мені дякуй за се, Василю,- каже божий чоловік,- дякуй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів. - Хіба ж я йому не дякую? - каже Василь Невольник.- Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати. Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся. - Казнає-що ти,- каже,- городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців та Збаража носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама.