Читать «Дике Поле» онлайн - страница 47
Олесь Бердник
— На пістоль! Тримай!
Явтух теж повернувся назад, кинувся напереріз татарам, Зчепився з першим ординцем, метким ударом повалив його на землю. Стріла другого татарина, зловісно засичавши, вп’ялася в горлянку старого козака. Явтух похилився назад, схопився руками за шию і гримнувся з коня.
Таємничий вершник щось несамовито закричав, зірвав з себе темну запону, метнувся навстріч ногаям. За вітром розсипалося русяве волосся, грозою палали ясні, блакитні очі. Вдарили постріли. Татари з жахом повернули коней, почали втікати. Вони інколи озиралися, перегукувалися:
— Шайтан! Шайтан! Алла! Алла! Алла!
Вершник зупинив коня, повернувся до Явтуха, який непорушно лежав на землі. Скочивши з сідла, припав до вірного супутника. Той усміхався, дивлячись на косу, на чисте чоло, на ніжні дівочі вуста.
— Василинко… тепер ти можеш… зняти машкару… я щасливо помру…
— Явтуше, — ридала над ним Василина. — Друже мій старий, не покидай мене.
— Ти не самотня, — шепотів Явтух, і очі його затуманювалися холодом смерті. — Гордійко… діток бережіть… про мене скажіть. Щастя вам…
Над’їхали козаки. Гордій метнувся до Василини, впав до її ніг. Плакав, ніби дитина, і не соромився тих сліз. Цілував їй руки, чоло, щоки.
— Василино… Василино… Ти жива… Ти визволила нас… Василино, ти… душа вкраїнська…
— Я втомилася, — знеможено прошепотіла Василина, схиляючись до грудей Гордійка. — Я хочу бути просто жінкою. Я хочу мати дітей. Любити їх… і сіяти хліб. Чуєш, Гордійку… Земля стогне від крові. Вона хоче кохання.
Грицько Підкова сумно дивився на Явтуха, переводив погляд на друзів своїх. Потім прислухався до тривожних звуків, що котилися з Дикого Поля.
— Гей, Василинко… серденько любе… Пора нам. Мрія далеко, а Дике Поле близенько. Ось воно — перед нами. Поховаємо лицаря старого… вічна слава йому… та й поїдемо на Вкраїну.
— Ти правду сказав, побратиме, — мовила Василина. — Мрія наша далеко… Вкраїна нині, як Дике Поле неозоре… Хто хоче, той і топче його навхрест. Та проженемо журу. Дітям передамо мрію свою, може, вони засіють Дике Поле житом повним. Гордійку, нам з тобою все попереду… І вінчання, і весілля, і щасливі дітки. Чуєш. Гордійку?
— Чую, кохана моя…
— І ще не забудь про Громову Долину. Там жде нас Правічна Мати. Вона пряде срібну нитку. Не можна, щоб та нитка порвалася. Чуєш, друже? Чуєте, побратими? Не можна, щоб та нитка порвалася.