Читать «Стріла Часу» онлайн - страница 80

До Сіта підійшов помічник, його обличчя закривала маска біофільтра. Така ж маска була на обличчі астропілота.

— Які новини з Та-іни? — похмуро запитав Сіт.

— Все як і раніше. Прискорення наростає. Загальна паніка. Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців…

— Прокляття! — вилаявся Сіт. — Ми не знаємо, що робити з цими! Хай би він сам пожив тут хоча б один день!..

Помічник з ненавистю поглянув навколо.

— Скільки цей підлий Рра забрав наших товаришів! Уже загинуло більше трьохсот чоловік… Лише від бактерій вмерло біля третини! І це за три дні!

— Передайте ще раз мій суворий наказ, — сухо перервав його Сіт. — Ні в якому разі не виходити назовні без маски.

— Слухай, сей Сіт! Значить, повідомити переселенців про відліт кораблів?

— Так!

Їх розмову перервали далекі крики. Сіт тривожно прислухався, запитливо поглянув на помічника.

— Що б це могло значити? Де крики?

— Напевне, знову баталія!

— Подати всюдихід! — наказав Сіт. — Негайно!

Помічник зіскочив з майданчика, зник унизу. Незабаром, тихо завиваючи, з-під корпуса корабля виповз невеликий всюдихід з прозорим ковпаком. Сіт сів у машину і швидко рушив туди, де чулися крики.

Машина їхала через центр велетенського табору, розташованого всередині гігантського кільця з п’ятдесяти космічних кораблів. їх гострі верхівки ховалися в темній масі густих, низьких хмар. Від землі підіймалися гнилі випари, повітря було важке і затхле. Відразу ж за кільцем кораблів бовваніла в туманній далині стіна непрохідних джунглів зловісного чорного і зелено-чорного кольору. Ще далі тягнулися безконечні болота з мільйонами жахливих тварюк…

Всюдихід швидко промчав через розчищену площу табору-Крики зазвучали виразніше. Почулися постріли променевих рушниць, потім оглушливий грізний рев. Сіт побачив, як один з кораблів похитнувся і повільно впав набік. Сотні маленьких постатей з жахом кинулися врозтіч. Над кораблем з’явилася гігантська потвора з велетенською вишкіреною пащею і маленькими очицями під приплюснутим лобом. Потвора підняла над ракетою широкі кінцівки з величезними кігтями і вдарила ними по корпусу. Метал прогнувся під жахливими ударами.

— Там же діти! — несамовито закричав Сіт. — Увімкніть променеві гармати!

Потвора схопила зубами стабілізатор корабля, намагаючись відгризти його. Помічник Сіта тремтячими руками спрямував на звірюку струмінь атомного полум’я. Потвора не звернула на це ніякої уваги.

— Даремна справа! — крикнув здалеку хтось. — Ми пробували! Променева зброя не допомагає!

— Звичайною гарматою! — люто рикнув Сіт. — Бронебійним снарядом! Напевно, вона має протипроменевий захист!..

Помічник дав чергу з швидкострільної гармати. Снаряди влучили в морду потвори. Ринула чорна кров. Звірюка з хрипом піднялася на задні лапи, випросталася на весь колосальний зріст і з гуркотом бебехнулася вниз, ламаючи густі зарості джунглів. Люди радісно закричали, збігаючись до всюдихода Сіта.