Читать «Стріла Часу» онлайн - страница 75
Олесь Бердник
Оксана Гнатенко зірвалася з місця, голос її покрив гомін аудиторії:
— Йому не вистачає повітря. Чуєте? Підвищіть тиск! Нам це не пошкодить, а йому необхідно!..
Чорний ковпак знову опустився на підвищення, закриваючи воскреслого космонавта з десятої планети…
***
…Півроку вчені змагалися зі смертю, вириваючи з її кігтів життя розумної істоти, але все було безуспішно. Як показали досліди, організм чужинця був заражений смертоносною радіацією. Лише на кілька тижнів пощастило активізувати організм воскреслого і його свідомість. У ці короткі дні вчені спромоглися з допомогою електронних машин-перекладачів зрозуміти мову чужинця.
Коли автомати відтворили слова людей Землі рідною космонавту мовою, він схопився з свого ложа, і зморшкуваті руки його радісно стиснулися на грудях.
— Де я? — переклала машина його запитання. Фіолетові губи чужинця ледве ворушилися, в червоних очах гніздилася тривога.
— Ви на третій від центрального світила планеті, — схвильовано відповів директор Астробіологічного інституту академік Кротов.
— Третя планета? — тихо сказав чужинець. — Гро-оча… Притулок дикості… За моїх часів на ній жили тільки гігантські і люті тварини з мізерним інтелектом…
Горовий перезирнувся з Оксаною.
— Ви чуєте? Він має на увазі земних рептилій… Значить, його планета загинула десятки мільйонів років тому.
— Де мене знайшли? — знову запитав воскреслий. — І чому я живий?
— Вас знайшли на астероїді, — відповів Кротов. — Організм зберігся, і ми вирішили оживити вас…
— Оживити… — Машина холодно і байдуже переклала це слово, але Оксана здригнулася, дивлячись на обличчя людини. Велике страждання світилося в незвичайних для землян очах, руки судорожно задрижали. — Для чого ви зробили це? Для чого?..
Вчені мовчали. Запанувала важка, гнітюча тиша.
Чужинець подивився у вікно, на далеке голубе море, і оживився.
— А втім, хай, — пролунав його голос. — Все одно я отруєний радіацією і довго не проживу. Та й не потрібно… Один в цілому Всесвіті! Це страшно… Але я бачу за вікном бурхливе і велике життя… Ваше життя! Може, я допоможу вам своєю розповіддю про трагедію мого світу… Я задихаюсь… Можна більше повітря, сильніший тиск…
По знаку Кротова були ввімкнуті автомати. До приміщення ринули голубі потоки рідкого повітря. Запахло прохолодою. Чужинець оживився, його фіолетові вуста відкрилися.
— Слухайте ж мене… дивні і невідомі люди. Слухайте мене, брати по розуму. Ви почуєте про страшну трагедію планети Та-іни, сила і життя якої розвіялися в чорному мороці Космосу. Хай моя розповідь буде великою пересторогою людям вашої планети…
Пауза… Здавалося, що замовкла вся Земля, прислухаючись до трагічних, схвильованих слів останнього жителя давно не існуючої планети.
— Я був астропілотом. Та-іна вважала мене найкращим знавцем космічних польотів. Майже на всіх планетах системи Цон-і (Сонця) побувала ракета з моїм екіпажем.