Читать «Стріла Часу» онлайн - страница 19
Олесь Бердник
В перервах між рибною ловлею і відпочинком Василь продовжував готувати дипломну роботу. Все йшло успішно, одного дня навіть трапилася приємна несподіванка. Дід Данило приїхав з Дніпра в піднесеному настрої і попрямував прямо до Василя, який саме стьобав спінінгом затоку вздовж і впоперек.
— Що трапилося, Даниле Романовичу? — крикнув Василь здалека.
— Танцюй, сукин кіт!
— Жартуєте, чи що?
— Танцюй, кажу!
— Ніколи не повірю. Ніхто не знає, де я…
Старий Данило зареготався, високо підняв білий конверт і потряс ним.
— Ні, ти тільки прочитай адресу. От молодчина дівчина!
— Дівчина? — спалахнув Василь. — Звідки ви знаєте?..
— Так тут же є зворотна адреса. Гребені. Оксана Гнатенко… О! А написано так: «Люди добрі, прошу передати цього листа на лівий берег нижче Трипілля. Там десь відпочиває студент Київського університету Василь Горовий. Наперед дякую за допомогу». Ні, ти чуєш? Вона переконана, що лист дійде до тебе! От де сознаніє!.. На, читай…
Василь схопив конверт, радісно глянув на діда.
— А де ви його взяли?
— На стовпі приколотий був. А хто почепив, не знаю…
— Та ну?
— Ти що ж, не віриш мені? А я й не дивуюсь. Совістливі люди стають, очищаються від скверни минулої. В майбутнє, брат, не потягнеш з собою брехню, заздрість, обман! Ну читай, я пішов…
Василь сів на кручі, притулив білий чотирикутник до грудей. Десь біля серця прокотилася тепла хвиля. Не забула, згадала. Як дивно, тривожно! Що ж вона пише?
Хутко розірвав конверт, розгорнув листок. Почерк крупний, прямий, чіткий. І промовляє до Василя голосом друга: