Читать «Син Cутiнкiв i Cвiтла» онлайн - страница 248
Олег Авраменко
— Я бачила дивний сон, — озвалася Діана, не розплющуючи очей. — Дивний і страшний. Про те, що втратила тіло… його спалили Формотворчі.
— А потім?
— Не пам’ятаю… Все як у тумані… Це був жахливий кошмар!…
— Добре, що не пам’ятаєш його, — мимоволі вихопилося в мене.
— Так… це дуже добре. У моєму сні дівчина… її звали Дейдра… вона сказала… коли я пам’ятатиму про вічність, яку провела в царстві тіней, то збожеволію… — Діана розплющила очі й усміхнулася. — А насамкінець Дейдра подарувала мені своє тіло. Смішно, правда?
Я спробував розсміятися, але не зміг, лише дико вишкірився. В Діанинім погляді промайнула тривога.
— То це… був не сон? Я…
— Заспокойся, рідна. Все вже позаду. Тобі нічого хвилюватися. Найголовніше, що ти жива, а решта — дрібниці.
Діана підняла свою руку (
— Це не моя рука. Я почуваю її як свою власну, але… це
— Люба…
— То Дейдра мені не наснилася? Я справді втратила тіло?
Я зітхнув і коротко відповів:
— Так.
Якийсь час вона мовчала, уважно розглядаючи свої (
— Допоможи встати, Артуре.
— Але…
— Я хочу переконатися, що здатна ходити. Я
Проти цього я не мав що заперечити. З моєю допомогою Діана встала і, загорнувшись у плед, обережно зробила кілька кроків. Колін, Морґан і дівчата дивилися на неї як на повсталу з могили… а власне, так воно й було.
— Здається, все гаразд, — полегшено констатувала вона.
— Так, — підтвердив я.
— Здається, в мене гарні ноги.
— Вони чудові.
— Схоже, я висока і струнка…
— Так.
Діана зміряла неуважним поглядом присутніх і підійшла до стіни, де висіло дзеркало. Побачивши в ньому своє відображення, вона захоплено зойкнула, і мені навіть довелося притримати її, щоб не впала.
— Тобі подобається? — запитав я.
— Ще б пак! Раніш я була просто гарненькою, а тепер… тепер я неперевершена красуня! Ти кохатимеш мене і в цьому тілі, Артуре? Так?
— Як бо інакше, — відповів я, міцно обійнявши її.
— Нарешті ми разом, любий. Більше ми ніколи не розстанемося.
— Більше ніколи.
Я зустрівся поглядом з Даною… Господи, що ж тепер?!!
Ми прокинулися…
Що ти накоїла, Дейдро? Що ж ти накоїла?!
Ти не вмієш ненавидіти, але вмієш мстити. Твоя помста така витончена, що я нічим не можу дорікнути тобі. Я щиро вдячний за твоє жорстоке милосердя, за те, що ти зруйнувала моє сімейне щастя, повернувши мені колишню любов, за те, що моя старша донька знайшла матір, а я знову знайшов біль…
Дякую за все, Хазяйко Джерела.
