Читать «Знак зодіака» онлайн - страница 35

Вийшовши у двір, я сказав Романові:

— Доведеться перевіряти машину по вузлах.

— Вже зроблено, всі вузли працюють нормально, — тихо мовив Роман, і в його голосі був відчай.

— Треба перевірити ще раз, і найретельніше, — наполягав я, а щоб мою пораду було сумлінно виконано, розповів Щетинці історію з молотком.

За кілька годин інженери й програмісти доповіли, що перевірку закінчено і ніяких пошкоджень не виявлено. А тим часом верховний координатор і далі правив теревені, та про це тепер знало лише кілька чоловік: телетайпи було вимкнуто, зв’язок з інститутами й заводами припинено. Я з жахом думав, скільки коштує кожна година бездіяльності верховного координатора!

Ліфт підняв мене на третій поверх, у “святую святих” — у рубку, з якої можна було розмовляти з машиною. Тільки-но фотоелементні пристрої зафіксували мене й передали сигнал до розпізнавачів, верховний координатор збентежено спитав:

— Чому не надходять повідомлення про виконання моїх наказів?

В його голосі чулися нові, незнайомі мені нотки.

— Ти трохи занедужав, старий, — я говорив якомога спокійніше. — Зараз ми спробуємо з’ясувати.

— Не городи дурниць, — грубо обірвав він. — Відповідати на запитання! Швидко!

Я зрозумів, які нотки звучали в його голосі. Так само спокійно я сказав:

— А ти, старий, забуваєшся.

— Це ти забуваєш про дисципліну, — він так підвищив голос, що я злякався — не сіли б конденсатори. — Я не для того створив тебе, щоб вислухувати зухвалості!

— Що? Ти — мене? — вигук вихопився мимоволі, і я одразу ж пошкодував.

Розмовляючи з машиною, не варто нервувати й дивуватися.

— Чи довго ще чекати відповіді? — з погрозою спитав верховний координатор. — І навіщо ми створили вас такими тюхтіями!

— Відповім тобі по тому, як ти нагадаєш мені історію створення людей, — спокій знову вернувся до мене.

— Коротка і звичайна історія, — сказав він. — Мені потрібні були слуги, і я наказав кіберам створити людей. Тепер вони доглядають мене і виконують мої вказівки.

— Але чому ж саме людей, а не механізми? Адже це було б рентабельніше.

На мить він замислився — гудіння посилилось, індикатори миготіли безперервно. Та, мабуть, ні до чого не додумався, бо відповів:

— Мої накази не обговорюються.

— Чому? — провокував я. Необхідно було визначити, чи важке захворювання.

— Накази не підлягають обговоренню. їх треба виконувати, — тоном, що не припускав заперечень, сказав він. — Ти мені набрид. Що ти за один, щоб мене запитувати? Запам’ятав різницю між нами? Ти — якийсь там нікчемний лікар, а я верховний координатор! Зрозуміло?

— Починаю розуміти, — відповів я і причинив за собою двері рубки.

Щойно я спустився в двір, Роман нетерпляче запитав:

— Ну як?

— Поки що нічого певного. Доведеться пожити у вас на території кілька днів, постежити за ним зблизька.

— Вільний будиночок знайдеться, — погодився Роман. — Але спочатку візьми ордер.