Читать «Знак зодіака» онлайн - страница 14
Олесь Бердник
Це скоїлося три дні тому. З того часу я ходжу трохи згорбившись: спроба випростатися завдає болю. Дивно, почали заважати власні руки! Мені зручно тільки тоді, коли вони зігнуті перед грудьми, а пальці скоцюрблені. Сьогодні ввечері, як на гріх, почали боліти крижі… Чим усе це скінчиться?
11 червня. Я давно нічого не занотовував — мені дуже важко писати. Рука тремтить. Доводиться грудьми налягати на стіл. Зі мною коїться щось страшне, але мене це вже не дивує. Наприклад, у мене почав відростати хвіст. Обтягнутий шкірою відросток довжиною зо два дюйми. Виступають щелепи. Якщо спереду я ще схожий на себе, то профіль мій уже мало скидається на людський… Десять днів я не виходжу з дому. Болю нема. Всі зміни відбуваються швидко — за одну-дві ночі. Не знаю, на кого я буду схожий завтра вранці. Цікаво й моторошно.
В голові крутиться щось знайоме, прочитане дуже давно, можливо, змалку: ця поза, звички…
Я повідомив Шелл, що моя хвороба ускладнилась. Вона дзвонить щодня, але голос її якийсь байдужий… Ні, ні, це мені просто здається. Нерви…
Найгірше те, що моя шкіра почала темніти. Позавчора заходив Говард — напідпитку, істерично веселий, з якимось значком.
Глянув на мене, гикнув від жаху, проте швидко опанував себе і сказав, удавано сміючись:
— Хелло, дядечку, ви стаєте чорношкірим!
— А хіба ти не знатимеш, що це я?
— Бачите, я вступив до одного товариства, — пояснив він, — і можу мати неприємності через родича-негра! Хоча будемо сподіватись, що хвороба мине.
— Ах ти шмаркач! — насипався я на нього. — Рідного дядька соромишся! Я, чи що, винен, що тебе лихий заніс у таке товариство?
Здається, він трохи образився. Слово честі, я не хотів цього. Хай вступає, куди хоче. “Товариство” — це все-таки ліпше, аніж щовечора швендяти по Бродвею… Однак не доведи господи до всього ще й стати чорношкірим.
Незабаром прибуде з Вашінгтона надсві-тило медицини, професор Стерлінг. Джой домовилась із ним через якихось знайомих своєї сестри. Цей візит коштуватиме кілька тисяч доларів, але ж треба щось робити!
Пітер проситься до мене, та я його не впущу. Він замалий для такого видовиська…
(
2 липня. Пітера відіслали в Бруклін до моєї кузини — там у неї власний будинок. Я дуже скучаю за сином. Сьогодні читав оповідання австрійського письменника Кафки “Перетворення”. Читав і обливався холодним потом. Один чиновник обернувся на гігантського жука-гнойовика. Потім, після невимовних мук, загинув. Я не загину. Я навпаки все здоровішаю і стаю спокійніший. Прокинувся вранці і помітив, що росту. Вчора я став біля дверей, і Джой відмітила мій зріст. Два метри чотири сантиметри, а спина ж зігнута! Якщо так піде, я матиму величезні розміри. Це сказав Стирлінг.
Дуже цікава розмова відбулася в мене з професором! Він, як кажуть, одразу взяв бика за роги.
— Це не хвороба, любий сер. Це бука сучасної генетики — мутація.
Стирлінг енергійно відгриз кінчик сигари й виплюнув. Мій вигляд не лякав його, а, навпаки, настроював на іронічний лад.
