Читать «Херем» онлайн - страница 40
Марина Соколян
* * *
Але невдячна робота оповідача: уже і багаття згасло, і сахі застиг, а хоч би хто про те подбав. Дарма, що в горлі дере, а поза шкірою біжать крижаки – нехай, значить, мучиться лиходій, так йому, мерзенному!
Зітхаю тяжко, розгинаючи закляклу спину, і намагаюся роздмухати вогнище. Гості мої мовчать, ба навіть не ворушаться, бовваніючи проти раннього досвіту, наче химери при храмі. І щось не квапляться вже звично затаврувати шахраєм та підбрехачем. Невже повірили?
– Брехня! – нарешті підхоплюється Сеной. – Не вірю ані слову!
Ну ось, Творцеві слава! Сенсеной та Сенгелаф проте далі правлять мовчанку. Сеной позирає розгублено, ніби оце зрадила йому тверда земля під ногами.
– Ну? – вимогливо мовить він. – Що скажеш, Сенсеною?
– Певна річ, – кахикнувши, каже той, – про віру й мови нема. Однак відомо нам не з чужих слів чи облудних свідчень, що вперше Херем було замкнено саме тоді, напередодні суду над осоружним небу негідником Асатою.
Сенгелаф киває, потішений наявністю безперечної опори чи останнім славоспівом – не розбереш.
– Що його, паскудного, було судити? – праведним гнівом спалахує він. – Пес скажений і той більше вартує справедливого суду!
– Ну, не скажи… – стиха промовляє Сенсеной. Ого! Ледь мені баняк об долівку не луснув!
Що це він, премудрий, верзе?
– Визнаю та засуджую злочинства, вчинені лиходієм проти царства та храму, – заходиться пояснювати наш мудрагель, – а проте не можу не визнати також і досконалості злочинного задуму. Бо коли йдеться про помсту, то Асата безпомильно вибрав єдиний шлях, аби заподіяти кривду Херему.
Добре, що за моїм клопотом коло вогню ніхто на мене й не зважає. Бо така розмова зчинилася – не для пустельного злочинця, їй же бо'!
– Нечистота… – придушено мовить, здогадавшись, Сенгелаф.
Сенсеной повагом киває.
– Атож. Немає більшого злочину, аніж привнести нечистоту до святого таїнства, коли брама Херему відчиняється перед втаємниченими. Силою розділення чистого й нечистого створено світ, який ми знаємо, а отже, таке блюзнірство уражає самі основи світобудови.
Цікаво, а от якби хто сказав таке Асаті раніше, напередодні царського весілля, то чи стримало б це лиходія? Видається мені – навряд. Бо кому він треба, такий світ, що ладен розвалитися від одного лише сумнівного шлюбу?
– А може, інша справа зайшла? – не втримуюсь. – Може, Херем не зміг вибачити вигнанцю, що той повернув проти нього його ж власний світлий закон?
Сеной аж підстрибує.
– Та тобі свічка в голові згасла! Язика прикуси, пришелепо!
Сенгелаф і той ладен зацідити мені, мерзенному, у вухо. І чого ото так лютитися, коли ти – бездоганний страж усіляких чеснот? Чи не цілком бездоганний, еге ж?
В баняку стиха булькає, плюскаючи духмяним теплом. Якраз на часі.
– Прийміть, любі гості, ще но ковточку гарячого узвару – ніч дарма що на збитку, а зимна ще…
Ой, варто те бачити, як сахнувся Сеной від полумиска!
– Що то ще за вариво?!
– Відвар покруч-трави, – веселюся. – Як вип'єш, то зразу ж усюди вважається обман та страхіття.