Читать «Херем» онлайн - страница 14

– І де це таке сказано? – вразився Мікта.

– У Книгах Саави, писарю. Є у світі правда, вища за ухвали Вакіля.

Товариство коло вогнища приголомшено замовкло. Асата усміхнувся хижо і гірко, знаючи, що порушує зараз основну заборону Херему – рівняти закони, складені для цілковито осібного вжитку. Проте, що вже йому зробиться? Вакіль і так вигнав його геть, поставивши таким чином поза всяким законом.

– Ти хто такий? – примружився писар. – Вакілів служка?

– Дуже схоже? – розсміявся Асата, напинаючи драного плаща. – Тільки золотих дзвіночків бракує, правда?

Мікта гмукнув і, порибаливши у власній торбі, простягнув нежданому радникові дешевого ячмінного хлібця. Той радо прийняв піднесення, проте було воно не нагородою, а лише початком розмови. Писар, зі своєю фаховою ретельністю, забажав знати, куди і як подавати позов, яких залучати свідків, яких укладень триматись. Скоро навколо їхнього вогнища зібрався невеличкий натовп охочих долучитися мудрості, вищої за закон, і Асата з дорогою душею шпетив нещадний порядок, уперше, мабуть, зрозумівши, яка пристрасть керує Нічною Нареченою.

І та не забарилася нагадати про себе. Щойно втомлені законодавчою просвітою позасинали, марячи переможною ходою своїх позовів та скарг, вона ступила ближче, відкинувши з очей своє чорне покривало.

– Ти пересвідчився, братику? – запитала вона. – Що скажеш тепер?

Він відвів погляд у намаганні відсторонитися від заклику руйнівної помсти. Бачать боги, його вибір не був простим.

– Ідемо! – кликала вона. – Херем і Шеол схиляться перед тобою!

Вона вміла обіцяти… Авжеж, вона була першою у світі жінкою і знала все про таємні шляхи спокуси. Проте Асата – хай би як його не звали – ніколи не прагнув влади.

– Дай мені спокій, жінко, – втомлено проказав він.

Вона відступила, ображена, зачаївши цього разу мстивий намір, проте нині це не хвилювало вигнанця. Він шойно зрозумів, що саме йому слід чинити, аби Херем пошкодував про свій нерозважливий присуд.

Наступного ранку Асата вибрався на головний ринок Зам-Арі. Пройшовши межи стійлами з вівцями та верблюдами, лавками міняйл, шатрами продавців червлених тканин та запашних масел, він спинився коло невеличкого джерельця на роздоріжжі. Присівши на курну землю коло джерела, він дістав з торби відвойованого у вельмож кіннора. Він прагнув привернути до себе увагу, і це йому вдалося повною мірою, адже ж хіба побачиш кіннора тонкої роботи в руках у міського злидня? А коли й дістане за вивихом долі злиденний шарпак дорогого дарунка, то хіба ж зуміє ним скористатися, окрім як продати якнайшвидше? А справжні музики, вчені в храмі Найферта-майстра, не вештають попідтинню, просячи на хліб насущний.

Проте Асата був і майстром, і злиднем в одній мальовничій особі, і купці мимохідь спинялися, аби кинути оком на ту дивовижу, а хто й дослухався до дивних мелодій та незвичних слів.