Читать «Село не люди» онлайн - страница 18

— Підійде. Давай уже, приміряйся скоро. Яблука тре' чистити.

— Та я скоро… Скоро!

Минула година, вже й татко прийшов, а Катерина все перед дзеркалом.

— Що то воно крутиться дзиґою? — татко мамці.

— А ось! — Катерина краєчок халатика відкрила. — Мені матуся ліфчика купила!

— От кляті баби! Так і знав — будемо без вугілля!

— Татку, ну не сердься, — Катерина до нього. І мамка:

— Давай, Льончику, до столу. Вечеряти час. Утомився?..

Уже й повечеряли, вже й яблука втрьох перечистили, коли — стук хтось у двері.

Мамка відчинила:

— Тю! Раїсо! Чи ти п'яна?

— Дарино, позич двадцять гривень, — шепоче Рая від дверей. І хитається.

Коли справа про гроші — татко завжди пильнує. Можна навіть не казати про них, а подумати — все одно вчує. Як почув про двадцять гривень, із кухні вискочив.

— Ану, Рая, зайди… — каже, щоби мамка без нього грошей не тринькала.

Сіли на кухні втрьох — мамка з татком і Раїса Романова. Катерина надвір вискочила — і під вікно: з кухні все чисто чути.

Татко командує:

— А тепер кажи, для чого тобі двадцять гривень.

— Убивцю найму. Хай Романа порішить.

— Та що ти мелеш! — мамка тихо. — Іди собі, бо ще почує хтось. Таке дурне придумати… Аж моторошно.

А татко:

— Та ні, Рая. Не йди. А скажи-но, сусідонько, за віщо ти мого друзяку Ромчика зі світу зжити хочеш, паскудна твоя натура?! — І чого це ти напилася? — докидає мамка.

— Прийшов сьогодні… від копи… Каже: «Ох і набридла ж ти мені, клята Райко! Відсіємося, і піду геть! Розлучуся навіки — і крапка. Хату покинуту поремонтую і буду там жити зі своєю коханкою». Отаке стерво, щоб ви знали! Отаке підле стерво!

Татко аж присвиснув.

— Ну й діла!

А мамка не вірить:

— Раїсо, що ти на Романа намовляєш. Нормальний-бо мужик. Роботящий. Працює від зорі до зорі. І де йому час знайшовся на коханок… Пусте! Він пожартував…

— Не пожартував, — упирається Раїса. — То дасте двадцять гривень?

— Раїсо! — мамка не здається. — Та схаменися, голубонько.

Таж твій Роман із Шанівки — ні ногою. Де йому тут коханку надибати? Сама подумай.

Раїса хитнулася та на мамку — зирк.

— А може, він до тебе бігає, коли Льоньки вдома нема?!

Мамка аж скрикнула.

— Ах ти ж дурна корово! Таке на чесних людей намовляти. Іди собі геть. А ми завтра Романові все чисто перекажемо про твоє лиходійство. Хай би тебе у тюрму забрали чи до скажених. Зовсім із глузду з'їхала.

Раїса схлипнула раз, другий — і як заголосить:

— Ой, людоньки… Що ж мені тепер робити… Зарізав, падлюка, без ножа! Вбив мене й пішов на свою копу… Ой, не можу…

Мамка до неї:

— Та годі вже. Годі. От побачиш, усе добре буде. Татко кашлянув, стілець відсунув, уздовж кухні крокує.

— Так, баби! Слухайте, що я вам скажу. Ніякої коханки в Романа нема, бо якби… Я б знав. Он Залусківський до Тамарки бігає? Бігає, хоч і він, і Тамарка всім очі повидряпують, якщо їм указати, що Тамарчин молодший — точнісінька копія Залусківського. Так?

— Так, — мамка з Раїсою в один голос.

— Тепер далі. Роман як сказав? «Спочатку відсіємося». От і думай, дурна твоя голова. Поки він відсіється, йому всі кишки порве. Не те що про коханку — про маму рідну не згадає. Так?