Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 75

— Урчику, а чому це сонце таке невеселе? — тривожно запитав чорнявий Ікс.

— Для тебе воно невеселе, — пояснив УР, — бо ти — істота іншого сонця. А для тутешніх істот воно може бути гарне, приязне…

— Хіба тут є живі істоти?

— Цілком можуть бути. Адже ми летимо, щоб відшукати генератор штучних сигналів.

Ігрек схопив брата за руку, захоплено вигукнув:

— Дивись, дивись, яка здоровенна куля!

— Вона роздувається! — закричав Ікс.

— То не куля, — пояснив УР. — То планета, на яку ми сядемо.

— Інша земля? — запитав Ікс.

— Інша. Схожа на рідну планету.

— А ми на ній зможемо дихати?

— Побачимо. Ми для того й прибули, щоб дослідити її.

Космокрейсер пробив хмари. Планетарні двигуни вимкнулися, запрацювала магнітно-гравітаційна тяга. Зореліт помчав над планетою, за ним тягнувся сріблясто-вогняний слід іонізованих газів.

Унизу видно було темні простори океанів, материки, синюваті звиви річок, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув аналізатори радіації всіх частот, виділив хвилю, на якій Земля спіймала сигнали мислячих істот. Періодично ритмічні сигнали набували величезної потужності. Автоштурман відзначив широке плоскогір’я, на великому острові серед океану. Зробивши ще один виток довкола планети, УР дав команду фінішувати. Автомати слухняно виконали наказ.

Близнюки здивовано і перелякано дивилися в перископи, тривожно запитуючи УРа:

— Ми падаємо?

— Ні, сідаємо на планету.

— Ми не розіб’ємося?

— Ні. Сидіть спокійно. Чоловікам належить зберігати спокій навіть перед смертю. Так твердять усі людські казки й легенди.

— Ми не будемо боятися, Урчику, — запевняли близнята, хоч зуби в обох цокотіли від страху. — А що це таке широке та синє?

— То океан.

— А на Землі він інакший!

— Бо ви бачили його у фільмі з берега. А тут — згори, з неба.

— А це що таке зелене?

— Ліси.

— А в них є звірі, як на Землі?

— Напевне, є. Якщо є флора, то є й фауна.

— Ой, як здорово! — вигукнув Ігрек, і його блакитні очі замріялися. — Побігати б серед дерев!

— Погратися з оленями! — підхопив Ікс радісно.

— Ще походите, — запевнив УР. — Не заважайте.

Космокрейсер, здригаючись у густих потоках повітря, повільно опускався серед плоскогір’я. Над ним змикалися чорно-сині грозові хмари, створені штучною іонізацією атмосфери. Вдарили блискавиці, осяваючи примарними полисками велетенський сфероїд. Страхітливі громи струсонули острів, ринула злива, обмиваючи металевий корпус гостя з далеких світів.

Космокрейсер доторкнувся до кам’янистої поверхні, загруз в неї на кілька метрів. А за півкілометра від нього грозові спалахи на якусь мить виривали з мороку високу конічну споруду… Саме звідти генерувалися сигнали мислячих істот.

Підлітки визирали в ілюмінатори, захоплено дивилися на густі зарослі блакитно-лілових дерев, білосніжні верхів’я гір, червоний диск сонця, що плив між розкошланими хмарами. Все це було не таке, як у фільмах, і тому манило до себе, вабило.

— Урчику, — просив Ікс, — я хочу туди…