Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 71

Тепер належало зробити найважче: створити дієздатну модель і перенести в неї кристалічний мозок УРа. Скільки на це ніде часу? Чи витримають діти без няньки? А якщо невдача?

Ще кілька днів УР вагався. Але первісний імпульс бажання експерименту підганяв, і робот нарешті зважився. Вій вирішив розділити задум на кілька етапів. Спочатку змоделював експеримент з допомогою головного квантомозку зорельота. Результат був позитивний. Тоді УР послав занити до різних складів корабля, де зберігалися матеріали для ремонту пристроїв, апаратів, всюдиходів та вузлів космокрейсера. Вісімдесят відсотків деталей було на складах, вони мали стандартне призначення. А пластикову форму треба було відливати в спеціальній лабораторії. Крім того, ще належало послати замовлення в мікробіологічну лабораторію для вирощення штучних м’язів.

Коли роботи-помічники принесли все необхідне до керівної каюти, УР досить довго міркував над складним питанням: які риси обличчя вибрати для своєї нової подоби? Нарешті він зважився: йому хотілося бути схожим на капітана. Виникали в мозку імпульси про жіночу подобу — адже дітям ближча форма матері, але перемогло перше рішення. УР виходив з таких передумов: робот УР — чоловічого роду, крім того, маленькі люди — теж майбутні чоловіки, отже, їм потрібне чоловіче виховання. Та й, крім того, до капітана в УРа була якась особлива симпатія. Це й визначило остаточне рішення.

УР узяв з фільмотеки зображення капітана, промоделював його в багатьох ракурсах, сформував з м’якого пластику обличчя.

Праця над новим тілом тривала три місяці. Тим часом космокрейсер краяв зоряний простір, а УР доглядав дітей.

Нарешті наступив вирішальний момент. УР випробував манекен свого майбутнього тіла. Він пересувався, ходив, як люди, мав такі ж передні кінцівки. Під еластичною шкірою в нього обігала термальна рідина, яка створювала ефект нормальної людської температури. Нагодувавши дітей, приготувавши їм про всяк випадок кілька запасних флаконів з УП, робот замкнувся в каюті, готуючись до нового народження.

Він покликав з біолабораторії робота-помічника, ввів йому алгоритм остаточного монтажу. Поклавши манекен нового тіла на підлогу, дав наказ вийняти мозок із свого старого футляра.

Робот-помічник схилився над ним, вліз маніпуляторами в надра кабелів та інтегральних схем. Погасло світло, щезли звуки. УРові здалося, що він щезає, що його вже не буде. Але усвідомлення функціонування залишалося, воно сфокусувалося в якійсь невимірній точці, хоч не мало ні форми, ні вияву. Свідомість пливла якимись хвилями, колихалася, вібрувала серед пітьми. Потім блискавиця прорізала мозок. УР побачив над собою стелю каюти, зеленкуваті очиці робота-помічника.