Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 225

— Як то?

— А так. Лише моя любов до тебе…

— До чого тут любов? — запально перебив Григір. — Факти…

— Саме так. Факти. А їх нема. Дам тобі нове завдання. Заспокоїшся, ввійдеш в інші матеріали, інформацію. А з’явиться щось нове, доказове — потім пометикуємо, погомонимо. Ось так…

Роздвоїлася душа Григора. Шефу вдалося посіяти сумніви. З одного боку — переконливий ланцюжок власних умовиводів, який приводив до космічного рішення; з іншого — тверезий аналіз шефа.

Та й що міг би вдіяти Бова, якби фантастична гіпотеза і підтвердилась? Посваритися кулаком у багатомірність? Лаяти міфічного Арімана? Сісти і зосереджуватися, щоб потрапити в потойбічні світи для визволення Галі? Смішно, гірко, нездійсненно! Треба прийняти пропозицію шефа. Працювати, працювати і тим часом думати…

Хтозна, чи не повисла б уся історія в повітрі, якби не випадок. А може, й не випадок!

Хто знає, чому з нами трапляються ті чи інші зустрічі, чому спалахують у свідомості ті чи інші думки, випливають в уяві несподівані образи, які потім змінюють усе життя. І не лише своє, а життя багатьох інших людей.

Григір полюбляв прогулянки в ботанічному саду. Там було спокійно, тихо, добре думалося. Бова виявив у приміщенні занехаяного монастиря стоси книг. Одержавши дозвіл, він почав їх вивчати. Серед різних житій, повчань, молитовників, требників, старовинних біблій траплялися цікаві літописні сторінки, з яких оживали реальні люди — з турботами, гарячими почуттями, болями і муками, трагедіями і радощами.

Все те було вельми цікаве, але одна рукописна книжечка Григора вразила. Перечитував слов’янізоване письмо знову й знову, не вірив власним очам. Проте реальність запису, його оригінальність, достовірність були безсумнівними.

Він переклав запис ченця монастиря, який жив у кінці минулого сторіччя. І ось що там було написано.

«…Горе нам, грішникам нечуваним. Останні дні наступають. Явні ознаки пришестя Антихриста, котрий почав, як сказано в писанії, і вогонь з неба зводити, щоб спокусити і обраних. Горе, горе тим, хто живе на землі, бо в страшній люті зійшов до них диявол, знаючи, що небагато йому залишилося бути!

Нема любові серед ченців, нема смирення, братія шукає світських насолод і уподобань. Нема спраги духовної, жадоби солодкої молитви Ісусової, подвигу в ім’я вище. Ось і проклав лукавий шляхи до обителі нашої святої через серця невірні, неосвячені.

Дивні дива творяться в обителі. Бачила братія вихор вогняний в саду над озером. А з того вихору дві постаті палаючі виходили і в келії проникали, в підземелля монастирські спускалися. Після проклятих відвідин сіркою пекельною і смолою смерділо тиждень чи й більше.

І з’явилася після відвідин сатанинських черниця в обителі жіночій. Дивна вона, люта, біснувата. До служби не стає разом з усіма черницями, ходить у саду, то плаче, то сміється, то ламає руки. Ось як її закував лукавий у свої сіті міцні. А може, вона й не біснувата, а сама чортиця? І кинув її сатана в коло братії святої для спокуси, для руїни духовної. А ще дружить та біснувата черниця з Марією-черницею. Тягнеться лукаве сім’я до свого кореня. Я давно підмічаю, що Марія-черниця накладає з лукавим. її видіння, розповіді про Христа-владику (господи, прости мені, що згадую твоє святе ім’я поруч із негідними іменами!) відкривають нам підступні шляхи ворога роду людського.