Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 168

— І давно це було?

— Вже дві спіралі…

— Дві спіралі. Майже все моє життя?

— Так, — сумно сказав Аерас. — Довгенько. Але що таке час, коли я дивився у вічність?

— Але самотність?

— Її не було. Я працював.

— Як? Над чим?

— Я експериментував. Чого були б варті мої ідеї, якби я залишився теоретиком? Я сказав собі: «Послухай, друже! Якщо твоя ідея має сенс, якщо в людині приховане зерно безмежності, тоді не сумуй. Тепер тільки й почнеться період експерименту. Досі ти базікав. Тепер почнеш діяти».

— У тебе невичерпний оптимізм! В таких умовах…

— Чим важче, тим ближче розгадка! Пливучи в потоці запрограмованого життя, я не міг нічого зробити! Щоб переступити бар’єр старого закону, треба вийти з потоку традиційного життя…

— І що ж ти почав робити?

— Зажди. Я підхожу до суті. Мене почали «лікувати» — мучити, колоти, аналізувати. Я покірно виконував те, що вони хотіли. Незабаром мене залишили в спокої. Я почав з найпростішого. Перш за все: чим ми зв’язані найсильніше з суспільством, з природою, з безліччю малих і великих законів?

Відповідь: їжа, розмноження. Вища градація: інформація суспільного життя. Ще вища: мистецтво, наука, релігія. Поклик сексу можна утримати, хоч це й важко. Без їжі людина помре. Без суспільного обміну мисляча істота деградує. Без мистецтва і науки вона залишиться грубим монстром. Зачароване коло. Дух жадає свободи, а тіло не може обійтися без нікчемної їжі.

А втім, ця проста відповідь не абсолютна. Вона не підтверджена навіть експериментально. Ми просто засвоїли її від батьків, від старших. Сказано: без їжі не проживеш. Сказано: без єднання з жінкою порушується психічна структура. Приймається за аксіому: людина народжується і вмирає. Я вирішив експериментально перевірити низку найпростіших аксіом. Почав з їжі…

— Чому з їжі?

— Тому, що це найгрубіший закон. Найочевидніший. Це — проблема енергетики. На цій основі базується життя. Обмін, пожирання. Ще коли я був у школі, мої колеги зауважували, що я замахуюся на найсвятіше, найголовніше. Без обміну, мовляв, не буде самого життя. У цьому його суть. Але чому? Чому, щоб жити, треба когось неодмінно з’їсти? Хіба не може бути такого обміну, коли ніхто не буде знищений, нічия воля не буде порушена, жодне життя не ліквідоване? Рослини дуже близько підійшли до цього ідеалу: їхня енергетика — променева. Вода, мінерали, промінь. Це прекрасно. Але навіть вони в рабстві. Залежність від світила, від дощів, від добрив, від клімату. Людина повинна розірвати таку причинність, залежність. І це буде колосальною перемогою. Ти думав над тим, що ми — раби далеких предків, для яких культ їжі був священним? Вони блукали лісами, степами, шукаючи плодів, тварин. Пізніше люди досягли добробуту, але предки передали їм гігантський травний апарат, коефіцієнт корисної дії якого — нікчемний. Змалку дитину напихають безліччю непотрібних харчів. Вона пручається, вибльовує, але згодом звикає і стає «нормальною» людиною з гіпертрофованим шлунком. У літературі я знаходив згадки про феноменальних людей, які їли мізерно мало або й зовсім не їли.