Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 160
Олесь Бердник
Дівчина рішуче скинула плащ, роздяглася, стрибнула в басейн. Прохолодна вода прийняла її тіло в пестливі обійми. Гледіс поплавала трохи горілиць, відчуваючи, як зникає втома, яснішає свідомість, у м’язи вливається бадьорість і сила.
Вийшовши з басейну, дівчина знову одяглася. Зупинилась біля дзеркала. Зазирнула в свої очі. У глибині зіниць причаївся острах, непевність, між брів пролягла болісна зморшка. Хто допоможе їй знову віднайти спокій і певність? Хто вкаже праведну стежину серед мороку?
— Я, — почувся позаду тихий голос.
Вона скрикнула, обернулася. Біля входу до її кімнати стояв Корсар. Його постать мерехтіла блакитно-зеленими іскрами, і здавалося, що він зітканий з холодного вогню. Прозорі очі Корсара дивилися на дівчину сумно й очікувально. Вона задихнулася від хвилювання й тривоги.
— Ти почув мою думку?
— Так.
— Ти знаєш все? — 3 острахом запитала Гледіс.
— Знаю.
— Ти вб’єш мене?
— Ні.
— Чому?
— Я чекаю твого рішення.
— Рішення?! — скрикнула дівчина, стримуючи ридання, яке рвалося з грудей. — Якого рішення?
— Смерті чи життя.
— Ти глузуєш! — гірко мовила Гледіс, не витримуючи погляду його ясних очей. — Ти володієш гіпнотичною силою і можеш…
— Можу, — продовжив її фразу Корсар. — Можу зупинити злочинну акцію. Проте не хочу.
— Чому? — 3 надією запитала вона.
— Я хочу зважити свою долю на терезах твого серця.
— Це красива фраза!
— Ні! Необхідність! Я самотній. Мій світ, мої прагнення — абстракція, якщо вони не освячені любов’ю.
— Поруч тебе прекрасні соратники — чоловіки й жінки. Хіба вони не схвалюють твоїх прагнень серцем?
— В моїй душі є сокровенні, втаємничені мрії. Всього не скажеш навіть близьким друзям. Є лише одне серце, яке повинне освятити зерно нового світу.
Несила дивитися в його очі. Що це з нею? Кареос і Горіор. Хто поставив її на перехресті двох доріг, які розходяться навіки?
— Ти щирий зі мною? — тихо мовила вона.
— Так.
— Поясни мені все. Я хочу знати істину. Кареос відкрив мені твій злочинний задум — завоювання влади на Орані. Лише тому я згодилася…
— Мовчи, — перебив її мову Корсар. — Не промовляй даремних слів. Я знаю більше, ніж ти можеш сказати. Іди сюди. Сідай. У нас є час, я тобі відкрию справжній плин подій…
Політ у небувалість
— Ти знаєш, що ми познайомилися в Екваторіальній Школі Астропілотів. Там і побраталися. Поклялися діяти лише для спільного блага. Все так, як він тобі розповідав. Але ти не знаєш головного. Ще до останньої зоряної експедиції в мене зародилися сумніви. Що таке спільне благо? Чи однакове воно для всіх? Чи може наймудріший вождь чи навіть група людей дати щастя мільярдам істот, керуючись повним ідеалом, який їм здається найкращим? І що таке, власне, щастя?
Ти знаєш, що в усі віки про це точилися суперечки. Мудреці, теоретики, літератори, політики — хто тільки не ощасливлював людей своїми одкровеннями. Проте минали віки, а люди були нещасливі, і примарне поняття втікало від них.
