Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 130

— І знову — замкнуте коло, — іронічно сказав Аріман, блиснувши вогняними очима. — Знаю: багато дітей прагне повернутися до предковічності і навіть дикунства. Запитайте космослідчого Меркурія — у нього досить прикладів. Але ж це не рішення. Негоже нам бавитися вичерпаними циклами. Хто ще?

— Я, — мовила Селена, вчителька Вищого Циклу Головного Сектора. — Треба шукати вихід у глибших вимірах. Сформувати ще складніший організм, динамічніший і мінливіший, що приніс би нові перспективи діяння. Відомо, що кожна еволюційна ступінь, яку ми долали, розширювала сприйняття до неймовірності. Чому Координаційний центр не враховує цієї можливості?

— Враховує, — заперечив Аріман. — Ми думали і експериментували. Матерія має бар’єр мінливості. Ми вичерпали семеричну октаву. Ми замкнули вселенський цикл. Квантовий характер часу й простору не дозволяє нам збудувати восьму ступінь буття. Її практично нема. Світ форм не може перейти кордон семеричного акорду Великої Матері. Грати без музичного інструмента — ось що ти пропонуєш, люба Селено! Хіба це можливо?

— Можливо, — твердо сказав Горикорінь, порушивши напружену тишу.

— Ти, друже? — здивувався Аріман.

— Я.

— Ти відстоюєш такий абсурд?

— Істину, а не абсурд.

— Гаразд. Ти висловиш свою думку! Селено, ти закінчила?

— Так, — сумно озвалася Селена, сідаючи. — Певно, ти сказав правду, Арімане. Горикорінь лише щирий товариш. Він дав мені духовну підтримку, але не реальне рішення…

— Я скажу пізніше, — суворо сказав Горикорінь. — Продовжуй, Арімане.

— Гаразд. Хто ще скаже?

— Я, — озвався Боритор, найстаріший вчений системи, аскетичний, високий, незворушний. Він постояв трохи мовчки, пожувавши губами, ніби пробував на смак ті слова, які хотів промовити. — Я хочу з усією відповідальністю заявити, що ви, дорогі браття, ведете безплідну дискусію. Нічого конгрес не вирішить. Нічого не принесе. Будь-які проекти, рішення безсилі зупинити старіння системи. Те, що почалося, повинно вмерти. Ми зупинили фізичну смерть людини, але природа помстилась нам. Не можна порушувати рівноваги. Занепад психіки — закономірне явище, плід нашого зарозумілого, безглуздого втручання у злагоджений хід природи. Вона — Велика Мати — породила нас у вселенському ритмі як органічні акорди мелодії космосу. Так було доти, поки ми не оволоділи власною еволюцією. Пізніше ми вийшли з її законів і почали проголошувати свої, не звіряючи їх з велінням природи. Незалежного світу ми не змогли створити, а порушена мелодика Матері привела до занепаду.

— Що ж ти пропонуєш, Бориторе? — насмішкувато спитав Аріман. — Теж повернення до предковічності?

— Ще далі, — одрізав Боритор. — До первісної тиші. До небуття.

Меркурій насторожився. Що він каже? Ті ж самі слова, що їх недавно промовила дівчина-самовбивця. Мікроби психічного розладу летять у просторі, вони заражають уже мудрих і древніх учених.

— Поясни своє слово, Бориторе, — сказав Аріман.

— Поясню. Я пропоную знищити систему. Перевести ЇЇ в стан вакууму. Ми це можемо, ви знаєте, що я не висуваю нездійсненного проекту.