Читать «Лабіринт Мінотавра» онлайн - страница 45

— Але ж, любий гуру Нарене, — мовила Гіпатія, прослухавши пояснення учителя, — мій розум не збагне очевидного: довкола нас тисячі й тисячі людей, істот, явищ, речей. Крім твоєї Індії і моєї Еллади, є ще безліч царств, народів, племен, вірувань, релігій, богів, демонів. Навіть мудреці різних віків з великим борінням і мукою шукають розгадки таємниць буття, і невідомо — чи знаходять? Бо якби знайшли — уже давно повели б людей до благословенного краю. Як же простим людям — рабам і ремісникам, сіячам і воїнам — збагнути ті величні закони, коли все суще кричить про інше? Світ здригається від ненависті і насилля, світ поїдає сам себе, мій мудрий гуру. Він не бачить того закону, який нібито ліг в основу творення. Де ж ті сили, що приведуть людей до єдності й розуміння Жертви?

Нарен поблажливо усміхнувся.

— Ти забуваєш про безконечний потік часу. Що перед ним наше нетерпіння? Ми міряємо божественні творіння смертними уявленнями. Все здійсниться, Пата-деві, все мине, все зникне, як мара, як ранкова імла в гімалайських долинах. Велика гра верховного Брахми триває міріадами циклів. Він видихає і вдихає тисячі й тисячі світів, і що йому наші мізерні почуття та болі? Задумайся, і ти збагнеш велич вічності. Спочивай, Пата-деві, і хай тебе оберігають володарі Карми…

Гіпатія знову сама, поруч дрімає старенька Сата, за шатром синє безлюддя теплої ночі, мерехтіння таємничих світів. Човгають важкі ноги верблюдів, міряючи безконечні дороги Азії. Під ті ритмічні заспокійливі звуки еллінка думає над твердженнями і повчаннями гуру Нарєна. Ні, не все ясно і логічно в його міркуваннях. Світогляд стрункий, завершений, але він має багато вад і недоречностей, починаючи від закону творення світу.

Гострий розум Гіпатії заглиблюється у плетиво мудрих думок, сягає їхнього кореня, пробує життєдайність і доцільність тисячолітніх ідей.

Вже в першому законі жертви є протиріччя, а точніше, не в законі, а в його розумінні. Хай так, хай Єдиний від своєї повноти хоче дати буття іншим істотам, напоїти їх своїм життям і силою. Він іде на Велику Жертву, віддаючи свою суть в ім’я величних циклів народження і згасання. Але два сумніви руйнують початкову концепцію: сумнів у доцільності творення і сумнів у доцільності карми, або закону причин і наслідків.

Жертва лише тоді доцільна, коли вона приносить щастя, радість, блаженство й визволення тим, в ім’я кого вона діється. А якщо вона лягає в основу світу насилля, неправди, рабства, муки? Тоді така жертва — прокляття! Чи може Єдиний прагнути цього? Кажуть, що творенню Брахми протистоїть Мара, бог смерті й зла. Він руйнує прекрасну дію жертви, а людина повинна протистояти впливу Мари, вільно вибираючи шлях служіння девам, любові, мудрості. А звідки ж тоді Мара? Хіба не з Єдиного? Тоді поза єдністю є ще буття Мари? Отже, Єдиний — не єдиний! І його жертва не може бути ідеальною жертвою любові? І його світ — лише невдале творення обмеженого будівничого, і не лише невдале, а й криваве, жорстоке, злобне. І якщо судять людей за злочин, то чи не більшому, суворішому суду підлягає могутній творець за те, що веде до муки міріади творінь?!