Читать «Лабіринт Мінотавра» онлайн - страница 36

Ісідор підвівся з каменя, наблизився до ченця, коли той втишив свій невпинний потік благань. Чернець почув кроки, скоса глипнув на пришельця, вколов його гострим поглядом з-під насуплених брів.

— Вітаю тебе, старче, — схилив голову Ісідор.

— Вітаю й тебе, брате, — хрипко одказав чернець. — Звідки бог несе, куди?

— Я тут проживаю, в печері… Недалеко від тебе…

— Чого опинився в священних горах? Чого шукаєш? — гостро запитав чернець. — Чи віруєш в благу вість, принесену на землю господом нашим Ісусом Христом?

— Я шукаю, — просто сказав Ісідор. — Мені дали притулок сини Гнозиса…

— Сини Сатани! — скрикнув чернець, зловісно посміхнувшись. — Бідний хлопче! Тікай скоріше з гадючого гнізда, тікай, поки твоя безсмертна душа не потрапила в диявольські пазурі!

— Але вони не навчають нічому поганому, — здивувався Ісідор. — Відречення від світу, любов…

— Відречення? А чому? — гнівно запитав чернець, тикаючи гострим брудним пальцем у груди хлопцеві. — Тому, що, мовляв, цей світ сотворено богом зла! Любов? А до чого любов? До химеричної Плероми, вигадки божевільних валентиніанців та маркіонців! О, господи! Спопели й розвій за вітром чортове сім’я єретиків, що їх розплодив князь тьми у нашому світі!

— То ти, отче, вважаєш, що цей світ сотворено благим богом? — задумливо запитав Ісідор.

— А ким же ще? — аж підскочив чернець, гнівно блимаючи очима на пришельця. — Ким же ще, як не вседержителем небесним, творцем видимого й невидимого, ним же все живе, дихає і має життя?!

— А як же тоді зло? Муки? Кров і наруга? Смерть і рабство?

— То Сатана! То все його робота! Господь сотворив перших людей благими і чистими. Вони согрішили, порушивши боже веління, з’ївши яблуко пізнання добра і зла. Той гріх кинув Адама і Єву у безодню падіння. Ми — їхні нащадки — спокутуємо гріхи предків…

— Чому? — не збагнув Ісідор. — Адже навіть люди не карають дітей за злочини батьків?

— Нерозумний єси, юначе! — повчально мовив чернець. — Адам — то не один чоловік, то все людство — єдине і нероздільне. То духовна Небесна Людина. Тут, на землі, лише тінь. А душа — в бога. Він судить її добрі й злі діла, але хоче, щоб ми вибрали шлях добровільно, серед тернів земних, серед спокус Сатани, князя тьми…

— Звідки ж з’явився Сатана?

— Він — першороджений архангел, син світла. Але загордився, захотів бути першим, найстаршим. За те був скинутий на землю, де бунтує дітей Адама супроти господа сил. Дарма! Вже сокира при дереві лежить, не встоїть потуга князя мороку супроти воїв Михаїла! Впала Римська вовчиця, і на її трупі горить новий світильник, так впадуть і всі фортеці князів земних, і настане царство Христа та його вірних!

Ісідор відчував, як голос ченця б’є, цюкає його, ніби вістрям сокири, по голові, і не було в його повчаннях нічого мудрого, ніжного, ласкавого, а лише погроза, гнів, страх. Де ж істина, де любов?

— Скажіть мені, отче, — озвався Ісідор, — чого ви благаєте в бога?

— Рятунку, спасіння, отроче. Рятунку з світу, полоненого Сатаною…