Читать «Ги-ги-и» онлайн - страница 21
Юрій Винничук
Мені її оповідь припала до душі і я зрозумів, що нарешті натрапив на своє щастя.
З десяти молодичок, які претендували на хористок лише завдяки своєму пристойному вигляду, одна Ганулька могла співати. Решта здатна була хіба ворушити губами.
— Хор у піжамах справляє сумне враження, — сказав я Ганульці суботнього ранку.
— Давай з простирадл поробимо для них грецькі туніки, — запропонувала Ганулька.
— Добре, це я покладаю на тебе. А що ви заспіваєте? Крім національного гімну.
— Може, «І шумить, і гуде»?
— Ну ти ж їх навчи бодай приспів, якщо вже всієї пісні вони не запам'ятають.
Ганулька зайнялася хористками, а я подався роззирнутися, як кипить робота.
Жіночий відділ, захопившись витинанням гірлянд, порізав усі фіранки і штори і почав витинати прапорці з власних піжам. Ледве вдалося ініціативу зупинити.
В коридорі на стіні вивісили для оглядин портрет депутата Цвібака. Близнюки-дауни — автори шедевру — стояли поруч, побравшись за руки. За зразок їм дісталася світлина з історії хвороби. Пан Цвібак був зображений у розщіпнутій до пупа піжамі та ще й обмакогонений ручною машинкою. Затуманілий погляд славного депутата не кликав ані вперед, ані назад. Ніхто від близнюків, чиє національне походження було вельми темним, не чекав такого яскраво вираженого патріотизму: піжама пана Цвібака мала синьо-жовті смуги.
— Це знахідка! — похвалив доктор Філюсь. — У ті важкі колоніяльні часи, коли вся наша країна умлівала під кирзаками окупантів, ми — щирі українські психіатри і пацієнти — вихлюпували свій гнівний протест у вигляді синьо-жовтих піжам. Тепер усі побачать, де кувалися ключі нашої незалежності.
— М-м-м… е-е… — задумався пан Гольцман. — Мене турбує його погляд. В його очах нема… як би це сказати…
— Нема вогню? — здогадався пан Філюсь.
— Еге… Якийсь туман в очах… Чим ми кололи хворого Цвібака?
— Цими… ну, як його… — наморщила чоло санітарка Оля.
— А-а, ну то не дивно, — кивнув пан Гольцман. — Тому й нема вогню. Братики-дауни кивали голівками, скалячи зуби.
— Як їм тепер витлумачити, що від них вимагається? — замислився пан Філюсь.
— Дуже просто, — сказала санітарка, — вони цілком ручні. Коли з ними по-хорошому, вони дуже чемні. А я з ними по-хорошому. Ось дивіться.
Вона підійшла до братиків і погладила їх по мармизах.
— Любі мої, в очах має бути вогонь! Спалах! Іскра! Фух! Фух! Розумієте? Це ж герой! Він пориває маси у наше з вами світле завтра. А тут — затурканий, пригноблений пацієнт. Дайте йому іскру в очах, і він оживе!
Близнюки визнали її рацію ритмічним потрясанням голів.
Трохи далі біля дзеркала ми побачили Шопту, який працював над образом депутата Цвібака. Шопта був закутаний у простирадло, мов римський патрицій. Збоку це виглядало на вправи кунґ-фу. З тим, що після кожного різкого руху Шопта завмирав і уважно приглядався в дзеркало.
— Ціле щастя, що він нічого не знає про карате, — сказав пан Гольцман. — Такий би міг стіну проламати.