Читать «Едем» онлайн - страница 159
Станіслав Лем
— Старт! — голосно скомандував Координатор.
Інженер з мертвим обличчям увімкнув привод.
Нічого не було чути, крім дуже слабких далеких вибухів, немовби вони відбувалися в іншому світі, який не має з ними нічого спільного. Повільно наростав тихий, пронизливий свист — усе, здавалося, розчинялося в ньому, розпливалося, м’яко погойдуючись; люди провалювалися в обійми нездоланної сили.
— Стоїмо на вогні, — доповів Інженер.
Це означало, що ракета відірвалася від грунту й викидає рівно стільки вогненних газів, скільки треба, щоб урівноважити власну вагу.
— Нормальна синергічна, — сказав Координатор.
— Виходимо за нормальну, — доповів Кібернетик, і всі нейлонові троси затремтіли, як струни.
Лапи амортизаторів висунулися з поршнів і повільно поповзли назад.
— Кисень! — інстинктивно крикнув Лікар, немовби раптом проснувшись, і сам закусив еластичний мундштук.
Через дванадцять хвилин ракета вийшла за межі атмосфери. Не зменшуючи швидкості, вона по витках розмотуваної спіралі входила в зоряну чорноту. Сімсот сорок вогників індикаторів, контрольних ламп, приладових шкал безшумно пульсувало в рубці. Люди повідстібали ремені й покидали карабіни на підлогу. Вони підходили до розподільних пультів, трохи недовірливо клали на них долоні, перевіряли, чи не гріються десь трубопроводи, чи не чути сичання замикань, підозріливо втягували в ніздрі повітря, чи немає в ньому запаху горілого, заглядали в екрани, зчитували показання астродезичних калькуляторів — усе було таке, як мало бути; повітря чисте, температура нормальна, розподільний щит працював, мовбя ніколи й не обертався на купу уламків.
У навігаційній рубці над картами схилилися Інженер і Координатор.
Зоряні карти були більші, ніж стіл, на якому лежали; вони звисали на підлогу, не раз надривалися; давно вже мовилося про те, що в навігаційній потрібен більший стіл, бо всі топчуться по картах. Але стіл і досі був той самий.
— Бачив Едем? — запитав Інженер.
Координатор витріщив на нього очі:
— Тобто як?
— Зараз. Поглянь.
Координатор обернувся. На екрані, гасячи близькі зорі, палала величезна’опалова крапля.
— Прекрасна планета, — сказав Інженер. — Ми через те й звернули з курсу, що вона така прекрасна. Ми хотіли тільки пролетіти над нею.
— Так, — підхопив Координатор. — Хотіли тільки пролетіти…
— Винятковий блиск. Інші планети не такі прозоро-чисті. Наша Земля, приміром, просто голуба.
Вони все ще дивилися на екран.
— Залишилися там? — тихо спитав Координатор.
— Так. Він сам так захотів.
— Ти думаєш?
— Я певен. Він волів, щоб це зробили ми, а не вони… Це було все, що ми могли для нього зробити.
Якийсь час усі мовчали. Едем поступово даленів.
— Яка прекрасна планета, — сказав Координатор. — Але… знаєш… З теорії ймовірності випливає, що бувають іще прекрасніші.
