Читать «ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ» онлайн - страница 3

А я все цілюсь одломить шкоринку.

Томиленко

А знаєш, ще що добре? Пироги —

із гарбузом печеним і пасльоном.

Ото в печі як висмажать гарбуз,

вже аж червоний, перемнуть з пасльоном.

Сахно Черняк

У нас печуть з квасолею і з маком.

І креплики з капустою. Й коржі.

Томиленко

А диню сушать?

Сахно Черняк

Ні, ти ж степовик.

У нас гриби і яблука сушені.

Томиленко

А галушки, ото ще царська їжа!

У нас гречані, а у вас які?

(Віз їде, проминаючи тополю,

високу й почорнілу на вітрах).

Сахно Черняк

Оцю тополю батько посадили.

Крізь неї небо світиться. Прощай.

Павлюк

Присунься ближче. Я тобі зубами

твої ремінні пута розгризу.

Бо нам із ним додому вже не світить.

А ти, тобі за віщо пропадати?

Ти молодий, ти вдатний до роботи.

У тебе й мати, певно, ще жива.

(І проминає мати край дороги, сумна і чорна, —

теж, як та тополя. Услід їм дивиться і тихо проминав.

Сахно Черняк похнюпився, мовчить).

Павлюк

Якби жонатий, може б, ще й подумав.

(І жінка проминає, прихистивши

до себе двійко діточок руками).

Павлюк

Що?! Ти жонатий? В тебе й діти є?

Ану злізай, щоб я тебе не бачив!

Злізай, кажу!

(У люті, до Томиленка)

Штовхни його, ти ближче.

Бо я його кайданами вперіщу!

(Силкується підняти скуті руки).

Очуняєш — додому доповзеш!

Сахно Черняк

Ти не кричи. Ти вже ж мені не гетьман.

Чи я у тебе воза пересидів, —

яким же правом ти мене зганяєш?

Павлюк

І правом старшого. І волею стратенця.

Ти мусиш вволить передсмертну волю.

Це мій наказ. Кажу тобі: іди!

Сахно Черняк

А я кажу, що ти уже не гетьман,

і я тобі тепер не підлягаю.

Схотів і їду.

Павлюк

Знову за своє.

Та зрозумій же, пентюху упертий, —

ми тут по ділу, нас везуть на страту.

А ти тут хто? Приший кобилі хвіст.

Тобі он навіть ноги не зв'язали.

Тебе не дуже й кинуться шукати.

Я — гетьман. Він — Томиленко. А ти?

Ніхто про тебе й словом не згадає.

Сахно Черняк

Я їду з вами не по честь і славу.

Я їду з вами, бо мені так легше.

Павлюк

Мені не треба милості твоєї.

Я сам багатий, я живу вже вдруге.

Я вже один раз був на ешафоті.

Мені тоді життя подарували,

так що воно дароване — не жаль!

Сахно Черняк

Ти дуже гордий. Ти кричиш від люті.

Томиленко

Нестерпно бути зрадженим. Болить.

Сахно Черняк

А стерпно бути заодно із тими,

хто перемовчав, коли вас в'язали?

Та все життя отак про себе й знати,

що ти не зрадник, ні, ти не відступник,

ти, Боже збав, не видавав нікого,

ти просто вчасно очі опустив!

І після цього зватися людиною...

Не через вас я їду, а для себе.

Павлюк

Послухай, брате, думаєш, це легко —

прийнять, що хтось за тебе погибає?

В мені болить і набрякає совість

слізьми дітей і матері твоєї!

(Минають при дорозі драбиняк

і двох дядьків, у сіряку й кожусі.

Один тримає воза, як домкрат, а другий

дьогтем змащує колеса).

У сіряку

(зняв шапку й поклонився)

Яким же треба бути чоловіком,

щоб так на страту за своїх піти!

З мазницею

(показує квачем)

Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.

Щоб так за когось голову покласти?!

Мав поля шмат, і хату, і корову,

і жінку гарну, — що йому іще?

(Вітряк проплив. Не конче він реальний, —

це може бути й силует з фанери. Проткнувши списом

латане крило, застряв у ньому Дон Кіхот

Ламанчський).

І відчайдушний голос Дон Кіхота: