Читать «Лiкарськi рослини Прикарпаття» онлайн - страница 22

Насіння висівають одразу ж після його збирання. Сходи з'являються навесні наступного року. Догляд такий самий, як і при вегетативному розмноженні. Якщо посіви загущені, восени їх проріджують.

Траву, листя і квітки збирають у фазі цвітіння — в червні — жовтні. Пра] цьому траву зрізують заввишки до 20 см (від верхівки рослини), товсті стебли видаляють. Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розклавши тонким шаром.

Дерен справжній (кизил)

(Cornus mas L.)

Відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало в V ст. до н.е., було знайдено кісточки дерену?!

Не випадково, враховуючи твердість деревини, дереновим списом Гомер; озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Рима Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і 1 спис проріс квітучим кизиловим деревом.

Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч — зберігається в] грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі! перших годинників виготовляли в давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.

Цінували дерен і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій на початку нашої ери написав у поемі "Золотий вік", які варити кизилове варення.

Дерен справжній — високий (2–5 м) кущ або невелике деревце з округлою кроною з родини деренових. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірх”ю тріщинуватою корою. Листки супротивні, від яйцеподібних до ланцетних і (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, і як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), і золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Плід — темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12–20 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.

Трапляється в підліску листяних та мішаних лісів.

Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Свіжі вживають в їжу. Застосовують у різних галузях харчової промисловості: для виготовлення соків, сиропів, екстрактів, вин (які характеризуються своєрідним смаком і ароматом), наливок, настойок, варення, джемів, мармеладу, начинки для цукерок, зефіру, пастили. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясних та рибних страв.

Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів (8–9%), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2–2,5 %), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг%). Кісточки кизилу містять олію (до 31 %). У прожареному вигляді їх використовують як сурогат кави, а листки — як сурогат чаю.