Читать «Пастка» онлайн - страница 6

Іскра Гор, керівник групи кібернетиків, коротко кивнув.

– Скільки часу вам потрібно для розрахунків?

– Дві години.

– Гаразд. У Ліно Вара візьміть рентгенівські і структурні схеми кожного члена екіпажу для вихідних даних. Дійте.

Іскра Гор по-молодечому підхопився і швидко вийшов з капітанської рубки.

Капітан провів рукою по обличчю.

– Перший пілот!

– Слухаю! – Карранса хотів звестись і відповісти, як звичайно, швидко і чітко, але цьому заважила дивна слабість, що розлилася по всьому тілу. Незборима дрімота стулювала повіки. Язик пересох і розпух.

– Ви із своєю групою перевірите бокові дюзи і підготуєте головні іонні двигуни до вимкнення.

– Єсть.

Намагаючись не похитуватися – це було нелегко, – Карранса попростував до дверей.

Перед очима попливли нескінченні стіни коридору.

«Невже захворів? – він одігнав від себе тривожну думку. – Певно, перевтомився».

***

В біозалі – у низькій, але досить просторій кімнаті овальної форми – тривали останні гарячкові приготування. Вздовж стін тягнулись двері – двадцять сім дверей, за кількістю членів екіпажу. Кожні двері вели в біованну – маленьку кімнатку з дуже складним обладнанням, що дозволяло утримувати людський організм на протязі тривалого часу на грані небуття. Іскра Гор прискіпливо перевіряв апаратуру кожної біованни, уважно слідкував, як закладають розрахункові дані в електронні запам’ятовуючі пристрої.

Всі шестеро кібернетиків – група Гора – буквально збилися з ніг, налагоджуючи апаратуру. Людям активно допомагали роботи. Там, де вимагались безсторонність, точність і терпіння, вони були незамінні.

Скоро капітан подасть команду, і він, головний кібернетик «Ренати», поверне білу пластмасову ручку рубильника. І рівно через десять хвилин спрацює реле часу. Від людей уже нічого тоді не залежатиме. Всі члени екіпажу до того часу лежатимуть кожен в своїй ванні, намагаючись дихати глибоко і рівномірно, розслабивши м’язи. Тіло буде опущене в біорозчин по горло. Потім рівень біорозчину буде підніматись, а організм все глибше і глибше провалюватиметься в бездонний сон, близький до небуття…

Стафо вивів із задуми сяючий екран виклику. Штурман був вражений, побачивши, як за кілька годин змарніло і постаріло капітанове обличчя.

– Як у вас справи, Стафо?

– Все гаразд, товаришу капітан

– Навігаційний пульт?

– Діє безвідмовно.

– Програма поведінки «Ренати»?

– Повністю завдана кіберсхемі.

– Ідіть в біозал.

– Єсть.

– Не затримуйтесь: на реле часу вже подана команда. їдьте краще на аварійному ескалаторі, він домчить вас за півтори хвилини…

Екран погас.

Стафо рвучко звівся, звично осмикнув комбінезон. Потім натиснув на екрані виклику кнопку біолабораторії. Перед ним поволі пропливла маленька каюта, вся заставлена приладами. Кольорове зображення було досить чітке, ї Стафо виразно бачив кожну пробірку, колбу, реторту Але лабораторія була порожня. «Певно, Марійка уже в біозалі», – вирішив Стафо. Про всяк випадок він увімкнув екран огляду коридорів. І одразу побачив, як у кінці відсіку Марія смикає і не може відчинити двері. Стафо натиснув кнопку збільшення, і перед ним на весь екран виросла тоненька постать дівчини. Особливо впали в око Стафо її руки, що вчепилися в ручку дверей, по-дитячому прикушена губа і повні сліз очі.