Читать «Повії теж виходять заміж» онлайн - страница 28

Заплатили за лекції в навчальному закладі. А потім дали аванс за переклад книги «Філософія довкілля: антропологічний аспект». Плюс доброчинна організація погодилась оплатити її дорогу на місячне євростажування в університеті міста Льєж, де була одна з найкращих в Європі кафедра з гуманітарних проблем довкілля. Отже, треба якось дожити до весни, а там буде зовсім добре.

- Якщо ти там не знайдеш собі мужика, то будеш останньою дурепою, – казала Гелені Яна. – Можеш підібрати п'ять-шість козлів з того регіону за списком шлюбних оголошень, понаписувати листи, можна один той самий текст, тільки міняти імена, а потім призначити зустріч уже там.

Але в Гелени не було часу на шлюбні каталоги. До далеких берегів починає тягти, коли на рідних вже зовсім нестерпно.

А тут розпочався злет. Звідусіль сипалися гроші за давні роботи, і здавалося, так буде завжди. Ілюзія повноти буття робила її стрункішою, покращувала колір обличчя. Звідусіль лунали компліменти:

- Пані Гелено! Який у вас чудовий вигляд!

Почав танути сніг, крізь грязюку пробивається непристойно запашна весна. Вдома ввечері, після виснажливого дня, її зустрічає Артем. Знімав з неї пальто, знімав черевички, шепотів «будеш вечеряти зараз, чи трошки відпочинеш?»

Навіть прикро, що не можна його взяти з собою до Льєжа.

Вони прощалися і пристрасно, і щемно, і радісно, як в ті часи, коли Артем їздив у свої експедиції. Якби не часті розлуки, вони б не зберегли так надовго свою любов. І зараз знов усе буде, як раніше. Просто так склалося життя, що тепер їде Гелена. За місяць вона повернеться, а він чекатиме на неї, солодко пригадуючи кожне слово і кожен дотик їхньої останньої ночі перед розлукою.

А Яна все-таки зателефонувала напередодні від'їзду:

- Щасливої дороги, Гелено! Бажаю щасливих вражень і нових зустрічей! – Яна зробила особливий наголос на «нових зустрічах».

Коли в ресторані на прийнятті на честь закордонних фахівців з проблем екології аж паморочилася голова від розмаїття запропонованих страв і коштовних напоїв, Гелена відчула гордість, що за це платить не якийсь дрібний буржуа зі статевими проблемами, які сподівається вирішити з допомогою Східної Європи, а міжнародна наукова організація.

Вина, шампанське, коньяк, віскі змішувалися в неймовірних пропорціях, але то були ті високоякісні напої, від яких під ранок нічого не болить. Їх поселили в готелі неподалік СенКруа, і повернувшись до себе, Гелена довго чула регіт її колег у коридорі й урочисте мовчання старовинного міста, де лише зрідка озивався дзвінкий дзиґар.

Йшов лише перший тиждень її перебування тут. Метушливе київське життя неймовірним чином відійшло в ірреальні потойбічні сфери. Здається, споконвіку живе вона в цьому місті у стані світлої необтяжливої самоти. Встає рано, пішки йде на роботу, а ввечері – назад, по дорозі заходячи до супермаркету, і, блукаючи величезним залом, вибирає собі щось на вечерю. А після вечері стоїть біля вікна, мимоволі зазираючи в чужі вікна на протилежному боці вузької вулички. Просто перед вікнами її номера – мансарда, де у віконцях немає фіранок. І Гелена бачить, як абсолютно сива стара жінка щось повільно їсть, а потім довго сидить біля неприбраного столу, очевидно, не маючи сил помити свою тарілку й чашку. Гелені здавалося, що вона знає цю бабусю дуже давно.